Вхід на сайт


Реєстрація на сайті


Наші герої

Коментарів: 0

Опубліковано: 06.09.2014 20:27

Іван Вересюк-«Іванчук»

Визвольний рух ОУН і УПА охопив всі верстви українського населення, насамперед, в Західній Україні. Оскільки у 1920–1930-х рр. тут масового поширення набула театральна самодіяльність, то згодом тисячі, а то й десятки тисяч аматорів сцени стали повстанцями. Але у збройній національно-визвольній боротьбі брали участь і професіонали театрального мистецтва. Таким був один із командирів УПА на Львівщині Іван Вересюк-“Іванчук”.

Народився майбутній оперний співак 1916 р. у с. Богданівка (тепер Підволочиський р-н Тернопільської обл.) Мати померла, коли Іванові було півтора роки, батько – коли десять. Зі старшим братом виховувався, ймовірно, у родині свояка Теодора Вересюка.

Брат Петро у 1920-х рр. навчався у Чехії, де брав активну участь у громадському житті студентства. Згодом повернувся в Галичину, викладав географію в гімназії м. Городок (тепер Львівська обл.), брав активну участь в діяльності місцевої “Просвіти”. Після війни опинився на еміграції.

На жаль, подробиці дитячих та юнацьких років Івана Вересюка невідомі. Очевидно, що здобув середню освіту, ймовірно, служив у польському війську. Від 1930-х рр. належав до Організації Українських Націоналістів. Ймовірно, ще з польських часів навчався у Львівській політехніці на лісовому відділі. Очевидно, що тоді ж почав серйозно займатися співом.

Після приходу в 1939 р. радянської влади І. Вересюк керував студентською їдальнею Львівського політехнічного інституту. Але за деякий час його робота в ОУН була виявлена НКВД і він сам заарештований. Щоправда, зумів вирватися з рук ворога. Сучасник згадував: “Популярні були оповідання про втечу відомого баритона-техніка Вересюка з-перед резиденції НКВД при вул. Пелчинській (скориставшися з неуваги обох «архангелів», чкурнув, висівши з лімузини, поперед над’їхалим трамваєм у браму протилежної кам’яниці)”.

Опинившись на території, окупованій німцями, І. Вересюк продовжив працю в ОУН. За завданням організації навесні 1941 р. відійшов на навчання у німецькій військовій школі у м. Бранденбург з метою подальшої служби у створюваному українському легіоні в німецькій армії – т. зв. Дружин українських націоналістів (ДУН). Більшість учасників вишколу (близько 100 осіб) в кінці травня 1941 р. були направлені в м. Нойгаммер, де формувався батальйон “Нахтігаль”. Натомість ще 25 залишилися на кількатижневих курсах для ведення розвідувально-диверсійної роботи в радянському тилу. З учасників цього вишколу відомі Михайло Грицина (в майбутньому – член штабу воєнної округи УПА “Буг” під псевдонімом “Чайчук”), Юрій Стельмащук (майбутній командир УПА на Волині “Рудий”), Володимир Лівий (згодом – крайовий референт Служби безпеки Карпатського краю “Митар”), адвокат Осип Іванчук (ймовірно, саме на його честь І. Вересюк згодом взяв собі псевдонім) та ін.

Розвідувально-диверсійні групи на початку німецько-радянської війни були скинуті в Західній Україні, але більшість з них не виконували завдань німців, а, відповідно до доручень ОУН, долучилися до націоналістичного руху. І. Вересюк, за деякими відомостями, в серпні 1941 р. був інструктором старшинської школи ОУН в містечку Великі Мости (тепер Сокальський р-н Львівської обл.).

В період німецької окупації продовжив навчання на лісовому відділі політехніки (теепр – Національний лісотехнічний університет), який, ймовірно, закінчив у 1943 р. Є відомості, що працював асистентом. Також у 1942 р. очолював студентський хор “Бандурист”.

Тоді ж І. Вересюк розпочав співацьку кар’єру і став солістом-баритоном Львівського оперного театру. Зокрема, виконував одну із головних ролей в одній із найпопулярніших тоді опер “Аїда”. Його успіхи на сцені відзначала львівська преса і, зокрема, критик Василь Барвінський.

Крім того, спільно зі студентами Василем Найдою і Тарасом Мигалем, він орендував шинок на пл. Берестейської унії (тепер пл. Липнева). Як згадував Остап Тарнавський, І. Вересюк був діловою людиниою і саме завдяки йому сюди навідувалися актори театру, а також диригент симфонічного оркестру Лев Туркевич і навіть директор Володимир Блавацький.

Колишній крайовий військовий референт ОУН Лука Павлишин-“Наборовський” згадував, що вдячний І. Вересюкові до кінця свого життя, бо той підгодовував його у своєму ресторані “у дні особливої скрути”.

Тарас Мигаль, згодом визнаний радянський письменник, описав Львів періоду німецької окупації в циклі “Вогонь і чад” (один із романів якого називався “Шинок «Оселедець на ланцюзі»”). Серед інших, описав теж І. Вересюка, якого зробив… комуністичним підпільником. Насправді ж І. Вересюк виконував відповідальну роботу в націоналістичному підпіллі, тісно співпрацював з провідником ОУН м. Львова Дмитром Слюзарем-“Арпадом”.

Із творенням Української Народної Самооборони (УНС, згодом перейменована в УПА-Захід) І. Вересюк під псевдонімом “Іванчук” увійшов до її штабу, створеного влітку 1943 р. Ймовірно, деякий час очолював відділ розвідки. Наказом Головного Військового Штабу УПА ч. 2/44 від 26 січня 1944 р. булавний “Іванчук” підвищений до старшинського ступеня хорунжого (дата старшинства 26.01.1944 р.).

Відступаючи з Галичини, німці розпочали набір і підготовку місцевих українців для розвідувально-диверсійної роботи в тилу наступаючої Червоної армії. Цим скористалася ОУН, засилаючи на такі курси своїх членів для здобуття вишколу, зброї і можливості перетину фронту. За невідомих обставин в одній із таких груп опинився й І. Вересюк. Ймовірно, це було зроблено за погодженням із ад’ютантом командира УПА-Захід Василем Чижевським-“Демидом”.

Групу, в складі якої був І.Вересюк, на початку листопада 1944 р. німці десантували з літаків у Сокальщині. Тут парашутисти сконтактувалися із підпіллям, але потрапили під слідство Служби безпеки ОУН за звинуваченням у зраді та співпраці з нацистами. Справк вели працівники референтури СБ при Проводі ОУН “Грицько” і Володимир Голояд-“Чиж”, але остаточно не змогли її закінчити, бо загинули 13 грудня 1944 р. у с. Розжалів (тепер Радехівський р-н Львівської обл.).

В такій ситуації “Іванчук” деякий час не мав визначених функцій в УПА, а далі командир Львівської воєнної округи (ВО) “Буг” Василь Левкович-“Вороний” призначив його старшиною для доручень штабу ВО. Також І. Вересюк виконував функції інструктора із саперної справи.

20 лютого 1945 р. “Іванчук” відзначився під час вдалої засідки на прикордонників, здійсненої сотнею “Галайда-1” між с. Купичволя Кам’янка-Бузького р-ну та м. Великі Мости Сокальського р-ну. Ось як писала про це газета “Стрілецькі вісті”: “На цій засідці показали свою відвагу та ненависть до ворогів друзі курінний політвиховник Сурмач, хор. Іванчук та бунчужний нашого підвідділу Крук. Вони з віддалі кількох метрів знищили багатьох та взяли в полон багатьох ворогів”.

Під час відомого наскоку на райцентр Радехів, здійсненого кількома сотнями УПА 26 квітня 1945 р., хор. “Іванчук” замінував усі залізничні шляхи, які вели до міста. Також він напередодні інструктував повстанців, як розбивати муровані будівлі за допомогою німецьких ручних гранатометів “Офенрор” і брав участь в спільній нараді представників штабу ВО “Буг”, керівництва Сокальської округи ОУН та командирів сотень, на якій планувалася сама акція.

Після успішного проведення наскоку сотні “Галайда-1” і “Кочовики” відійшли на захід, під с. Радванці (Радехівський р-н), де 28 квітня звели великий бій з облавою НКВД. Взяв у ньому участь “Іванчук”. Він, разом із курінним Михайлом Хвальботою-“Лисом”, сотенними Василем Василяшком-“Перемогою”, Євгеном Лобаєм-“Штилем” і Юрієм Рошиком-“Шумським”, брав участь в командуванні боєм.

Формально “Іванчук” призначений на пост старшини для доручень штабу ВО “Буг” у травні 1945 р. В. Левкович згадував: “Був дуже популярний як співак, то його знали в загальному між населенням як хорунжий, який добре співає”.

У тому ж травні 1945 р. І. Вересюк познайомився з інструктором окружного осередку пропаганди ОУН Сокальської округи Ольгою Соколовською-“Верховиною”. За деякий час вони взяли шлюб.

О. Соколовська народилася в Сокалі 8 січня 1910 р. Закінчила вчительську семінарію, працювала в союзі кооперативів в Рогатині та Радехові. Член ОУН з початку 1930-х рр., двічі була ув’язнена польською владою (1933–1936 рр., червень–вересень 1939 р.). Згодом вчителювала, за німців – працювала в районній управі. У 1944 р. перейшла в підпілля, була друкаркою, а на початку 1945 р. – надрайонною провідницею Українського Червоного Хреста (УЧХ). Користувалася також псевдонімами “Лебідь” і “Береза”.

Із повстанських звітів відомо, що І. Вересюк спільно з крайовим провідником Дмитром Слюзарем-“Золотарем” і шефом штабу ВО “Буг” і Володимиром Рудим-“Аркасом” 18 серпня в лісі біля присілка Батючка с. Реклинець (Сокальський р-н) інспектував сотню УПА “Тигри”.

Наказом ГВШ УПА ч. 3/45 від 10 жовтня 1945 р. хорунжий “Іванчук” підвищений до ступеня поручника УПА з датою старшинства 31.08.1945 р.

Наприкінці 1945 р. за невідомих обставин І. Вересюк був поранений у долоню. Лікувався під доглядом санітарки “Роми” у підпільному шпиталику в с. Вихопні (Кам’янка-Бузький р-н). Прибув сюди 21 грудня, виписався – 14 січня. В цей час востаннє бачився із дружиною. Це сталося 10 січня 1946 р. в с. Купичволя (тепер Кам’янка-Бузький р-н).

Щоправда, підпільній праці перешкоджали застереження з боку Служби безпеки за давньою підозрою у нібито співпраці з німцями. Ще в грудні 1945 р. І. Вересюк писав у цій справі до командира УПА-Захід Василя Сидора-“Шелеста”, який, у свою чергу, повідомляв командира ВО “Буг”, що не має застережень до “Іванчука” і вважає його справу давно вигаслою і ліквідованою.

Власне, крапку у підозрах поставив В. Левкович-“Вороний”, призначивши 24 січня 1946 р. І. Вересюка  начальником V (вишкільного) відділу штабу ВО “Буг”. При цьому його звільнено від усіх звинувачень на підставі заслуг в УПА. Про це “Вороний” поставив до відома і органи СБ.

Наказом ГВШ УПА ч. 1/46 від 15 лютого 1946 р. поручник “Іванчук” підвищений до ступеня сотника УПА з датою старшинства 22.01.1946 р. Дещо раніше відзначений вирізненням в наказі УПА-Захід ч. 17 від 1 січня 1946 р.

Але про ці підвищення і відзначення І. Вересюк, ймовірно, вже не довідався… Він загинув 20 квітня 1946 р. у лісі, прилеглому до присілків На Туриньскім і Білий Ліс села Туринка та присілка Кізина села Верини (тодішній Великомостівський р-н, тепер межа Жовківського і Кам’янка-Бузького р-нів). На підставі відомостей від затриманих напередодні мешканців сусіднього села  Купичволя проведена облава опергрупи 109 мотострілецького полку прикордонних військ МВД і Великомостівського райвідділу МВД під загальним командуванням начальника 5-го відділу полку майора Сідельникова. Під час прочісування лісу виявлено криївку, в якій перебували І. Вересюк та відпоручник штабу ВО “Буг” – “Крига”.

При наближенні ворога повстанці дистанційно підірвали три міни, які прикривали вхід. Самі ж через запасний вихід вискочили нагору. Відстрілюючись, намагалися втекти, але при переслідуванні були знищені. За повстанським звітом, при розриві міни загинули троє більшовиків. Ворог здобув 2 автомати, 2 пістолети, 6 гранат, 100 патронів, компас, 2 годинники, 2 польові сумки з документами і різноманітну літературу.  Тіла полеглих забрали до райцентру Великі Мости, де вони й поховані.

Наказом штабу ВО “Буг” ч. 20 від 20 серпня 1946 р. “Іванчук” і “Крига” відзначені Бронзовим Хрестом бойової заслуги УПА.

Справжнє ім’я “Криги” невідоме. Він народився 1922 р. у с. Туринка або його присілку Білий Ліс. Закінчив народну школу, селянин, неодружений. У 1945 р. служив у військово-польовій жандармерії при штабі ВО “Буг”, наказом УПА-Захід ч. 12 від 28 квітня 1945 р. підвищений до ступеня булавного з датою старшинства 15.04.1945 р. Згодом отримав серйозніше призначення і від січня 1946 р. був пунктовим і начальником зв’язку при штабі ВО “Буг”. Наказом УПА-Захід ч. 20 від 15 серпня 1946 р. “Кригу” підвищено до ступеня старшого булавного з датою старшинства 20.04.1946 р.

1 червня 1946 р. народився син І. Вересюка, названий також Іваном. Проте, за зізнаннями матері, Ольги Соколовської, хлопчик помер 30 вересня того ж року у с. Станин (Радехівський р-н). Вона ж далі перебувала у підпіллі, але 15 січня 1947 р. була заарештована у райцентрі Куликів (тепер смт Жовківського р-ну). Засуджена до 25 років таборів, вийшла на волю у 1956 р. Повернулася до Сокаля, в кінці 1980-х активно включилася в процеси національного відродження, була членом Руху. Померла 28 січня 1991 р.

Відомі й інші професіонали сцени, які брали активну участь в повстанському русі.

Наприклад, сотенний, “Лев” (справжні ім’я та прізвище невідомі), ймовірно, також співав в оперному театрі. За спогадами В. Левковича, на початку 1944 р. той вдало виконував арію циганського барона. Відповідно, і його сотня “Переяслави” (Яворівщина) також була співуча.

Актором українського театру у Львові (ймовірно, театр “Заграва”) був у 1930-х рр. Іван Козярський, який у 1944 р. під псевдонімом “Корсак” командував на Сокальщині сотнею УПА “Тигри”.

Танцюристом (ймовірно, балетним) одного із львівських театрів був від 1940 р. і до переходу в підпілля окружний референт Служби безпеки ОУН Сокальської округи, майор СБ “Голуб” (уродженець Полтавщини).

Декоратор Львівського оперного театру і член ОУН Федір Луцишин в часи німецької окупації влаштував явочну квартиру поряд із будинком довоєнного театру ім. Лесі Українки (тепер це будинок театру ім. Марії Заньковецької). За це згодом потрапив до тюрми Гестапо і концтабору Авшвіц.

З приходом радянської влади явочну квартиру у Львові утримував і скрипаль Ілля Гірняк.

Очевидно, випадків участі професійних театральних діячів у боротьбі ОУН і УПА було більше.

Варто також додати, що у Богданівці, крім І. Вересюка, народилися ще двоє оперних співаків – Михайло Жилюк та Іван Веселовський.

Кому відомі подробиці життя Івана Вересюка, його друзів та родичів, діяльності ОУН і УПА на Львівщині, просимо писати на електронну адресу mrz@ukr.net або на адресу редакції.

Коментарі

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Залиште своє повідомлення




Календар

Березень 2024
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Лютий   Квітень »
    
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31

Історичні дати

Сьогодні: на Ковельщині організовано першу сотня УПА під командуванням Олексія Шума (псевдо «Вовчак»). 81 рік

Відео-архів

© 2013. Всі матеріали на сайті належать автору і охороняються законом про авторські права.