Іван Науменко («Гарячий»)
Зусиллями ряду істориків доведено, що участь у збройній боротьбі за створення Української Самостійної Соборної Держави брали не лише вихідці із Західноукраїнських земель. Значна частина бійців УПА походили із Наддніпрянщини, де в той же час діяли осередки націоналістичного підпілля. Ще 24 липня 2002 року у «Шляху Перемоги» нами було опубліковано перший нарис про повстанців із Запорізької області. Зараз пропонуємо біографію ще одного українського героя.
Іван Науменко народився 1918 року у с. Новомиколаївка Мелітопольського району Запорізької області, де закінчив 4 класи школи, після чого працював у місцевому колгоспі. У 1940 році був призваний до Червоної армії й відправлений відбувати строкову службу до м. Перемишль на Західній Україні, де й зустрів німецько-радянську війну. Відступаючи разом зі своєю частиною, неподалік Шепетівки потрапив до німецького полону й після місячного перебування у шепетівському таборі, відправлений до табору військовополонених в Рівне. Тут доля зглянулася над Іваном Науменком – йому вдалося втекти. Залишився на Волині, підпрацьовуючи у місцевих господарів.
В травні 1943 року, в складі групи з 17 осіб, Іван Науменко приєднався до УПА. Не зайвим буде відзначити, що 12 новобранців-упівців раніше служили в Червоній армії і побували у німецькому полоні. Згідно з розподіленням мелітополець став кухарем у сотні, якою командував командир «Грабенко». Як свідчив сам Науменко, сотня нараховувала до 120 бійців, з яких 45 були уродженцями Наддніпрянської України різних національностей. Про свого командира Іван Науменко лише знав, що він походить з Галичини, років трохи більше 20-ти, та й в принципі й все. Більшого, враховуючи конспірацію в повстанській армії, годі й було очікувати. Разом із тим, на сьогоднішній день відомо, що псевдонімом «Грабенко» послуговувався Василь Сколоздра, учасник Дружин Українських Націоналістів, командир сотні УПА, яка діяла на Костопільщині, з вересня 1945 по 1946 роки – командир Тактичного відтинку 14 «Асфальт». У 1948 перейшов зі зв’язковою групою з поштою від Шухевича на Захід. Особистий охоронець Провідника ОУН Степана Бандери. Лицар Бронзового Хреста Бойової Заслуги та Срібного Хреста Бойової Заслуги 1-го класу.
Сам Іван Науменко на початку березня 1944 року захворів на тиф і був залишений на лікування в с. Трубиці Костопільського району. «Очі» та «вуха» радянської репресивної системи, нажаль, були ледь не усюди. До органів НКВС Костопільського району надійшла інформація про перебування хворого Науменка в Трубицях і вже 21 березня 1944 року його було затримано. Цікаво відзначити, що постанови про його арешт та утримання під вартою датовані лише 10 квітня.
Загалом, слідство було досить нетривалим. У справі Науменка всього два протоколи допиту, а 31 липня було затверджено Обвинувальний висновок. Згідно з вироком Військового Трибуналу в м. Рівне, 13 серпня 1944 року Іван Науменко за статтями 54-1 б та 54-11 КК УРСР був засуджений до розстрілу. Вирок, що був кінцевий і оскарженню не підлягав, виконаний 20 жовтня. Після перегляду справи 17 березня 1994 року Іван Науменко був реабілітований.
Після отримання інформації про упівця Івана Науменка ми разом з місцевими краєзнавцями Надією Хавер та Ігорем Коваленком намагалися віднайти сліди його родини в с. Новомиколаївка. Нажаль, поки що пошуки не увінчалися успіхом. Разом із тим, у матеріалах Центрального архіву міністерства оборони РФ містяться дані на уродженця Новомиколаївки Науменка Івана Павловича, 1918 року народження, який однак був призваний до армії 1941 року і зник без вісти в червні того ж року. На відміну від Науменка – бійця УПА, який на слідстві стверджував, що неодружений, – тут фігурують дані на дружину (ПІБ та домашня адреса). То ж або ми маємо двох різних уродженців Новомиколаївки – потрійних тезок одного й того року народження, або заарештований і хворий боєць УПА Іван Науменко не бажав наражати на небезпеку членів родини і мовчав про їх існування. Питання залишаються, то ж пошуки тривають.
