Вхід на сайт


Реєстрація на сайті


Нариси

Коментарів: 0

Опубліковано: 20.10.2014 20:06

ВІН ДИВУВАВ СВІТ

Пригадую своє дитинство у дiдуся й бабусi на Прикарпаттi: у кожному домi чи з радiоприймача, чи з екрана телевiзора лилася чарiвна мелодiя пiснi — «Червону руту не шукай вечорами, ти у мене єдина, тiльки ти, повiр…». І тодi менi, малiй, здавалося, що немає кращої пiснi на моїй землi…

   Пригадую 1998 рiк, травень. Менi, студентцi четвертого курсу, пощастило побувати в Нацiональному палацi «Україна» на концертi «Володимир Івасюк. Повернення», присвяченому пам’ятi видатного композитора. На сценi українськi спiваки — уже легенди: Василь Зiнкевич, Павло Дворський, Юрiй Рибчинський, Богдан Стельмах, i майбутнi зiрки — Олександр Пономарьов, Руслана, Анi Лорак, Вiктор Павлiк, Катя Чiлi.
   А ще знайомство з вiдомим журналiстом Іваном Лепшою — автором книжки «Життя i смерть Володимира Івасюка», з яким згодом ми працювали воднiй редакцiї.…
   Любити рiдну пiсню, свiй край, свою землю неможливо навчитися — ця любов передається з молоком матерi. Мабуть, i талановитий юнак iз Кiцманi на Буковинi Володимир Івасюк, якому цiєї весни виповнилося б 65 рокiв, народився злюбов’ю до української пiснi.
   Уже з трьох лiт вiн любив слухати репетицiї вчительського хору, куди його брали з собою батьки. У п’ятилiтньому вiцi пiшов до музичної школи. Свою першу пiсню вiн написав 15-рiчним для створеного ним шкiльного ансамблю «Буковинка» — i одразу перемоги на багатьох самодiяльних конкурсах, зокрема столичних. Органiзував прекрасний хор на чернiвецькому заводi «Легмаш», де пра-цював слюсарем перед вступом домедiнституту. Студентом грав в ансамблi«Трембiта» i камерному оркестрi. Їздив уВижницю до Левка Дуткiвського показа-ти йому, фахiвцю, свiй аматорський доробок, послухати його «Смерiчку»,заспiвати з її солiстами Василем Зiнкевичем i Назарiєм Яремчуком.
   І раптом — вибух! 13 вересня 1970 року у Чернiвцях просто неба з Театральної площi у прямому ефiрi передачi обласного телебачення звучать «Червона рута», «Водограй». А потiм — «Я пiду в далекi гори», «Два перстенi», «Лиш раз цвiте любов».
   «Червону руту» в 1970-х спiвав увесь Радянський Союз, вiд Балтики до Тихого океану, спiвав, насправдi, увесь свiт. Пiснi Володимира Івасюка у виконаннi Софiї Ротару двiчi перемагали на престижному фестивалi в Сопотi. Талановитий, самобутнiй композитор, без перебiльшення, дивував всiх. Хоча, мабуть,найбiльше музика Івасюка вражала його батькiвщину. Адже Володимир Івасюк жив i творив у час духовних руйнацiй,маючи, з одного боку, любов i визнання мiльйонiв шанувальникiв його таланту, а з iншого — несприйняття системи, яка намагалася придушити, розiп’яти, знищити усе справжнє та самобутнє.
   Та смертi немає для тих, хто творив велику музику i безсмертну поезiю. Володимир Івасюк i «Червона рута» — цi слова звучали i звучатимуть на весь свiт!  І лише в день поховання митця на Личакiвському цвинтарi у Львовi «Червона рута» завмерла. Але то був лише один-єдиний раз.
   Загинув Івасюк, як i народився, навеснi, за обставин, досi остаточно нез’ясованих. Коли у травнi 1979 року його труну несли на Личакiвський цвинтар,тодiшнє партiйне керiвництво «подбало», щоб прийшло як найменше людей. Але такого велелюдного похорону Львiв не пам’ятає за всю свою iсторiю. І хоча влада «посприяла», щоб не було прощальних промов, проводжали композитора мовчки. Але нема нiчого промовистiшого, нiж мовчання тисяч людей i остання дорога, встелена квiтами…
   Із книжки «Життя i смерть Володимира Івасюка», автор Іван Лепша:
  «…Брюховичi бiля Львова… Грудень1993 рiк… Разом з людьми, котрi першими iз числа цивiльних побачили повiшеного Володимира Івасюка (ще й нинi просять не називати їхнiх iмен) прошкуємо до трагiчного бука, який прийнявна себе смерть композитора. Нарештi,це дерево знаходимо. П’ять ран на ньому (кору вирiзали для кримiнальної експертизи) вже затягнулися новим шаром «шкури». Як, власне, i рана в серцях людей, хто знав особисто i цiнував як митця вiдомого українського композитора, i тих, хто змирився з офiцiйною версiєю— самогубець, i тих, хто змирився з думкою, що довести iншу версiю просто неможливо… Адже минуло п’ятнадцять лiт……
   А букова гiлка проклятого людьми i Богом дерева усихає. Не доведи, Господи, щоб у нас, у людей, усохла пам’ять про Митця, Поета i Композитора Володимира Івасюка, чия творчiсть отримала (хоч i посмертно) най престижнiшу премiю України — iменi Тараса Шевченка…»
   Та пам’ять про митця невмируща, особливо в серцях його рiдних, близьких, побратимiв. Ось як згадує про Володимира Івасюка i про те, як вiн творив свої пiснi, його молодша сестра Галина Івасюк-Криса: «Мабуть, жоден поет не сiдає за чистий стiл, чистий листок i береться писати пiсню. Для Володi це було справдi таїнство творення! Це коли тине можеш нi спати, нi їсти, нi розважатися, а просто хочеш творити. Це є в поезiї, музицi, живописi. Це велика моральна, духовна потреба висловити свiй внутрiшнiй свiт, своє ставлення до зовнiшнього свiту. Свою любов, свої почуття. А коли було натхнення, вiн умiв абстрагуватися вiд оточення, занурювався у свiй внутрiшнiй свiт, в тодi, крiм слова, почуттiв, звукiв для нього нiчого не iснувало. Мiг, як згадують його пiсеннi побратими, вловивши ниточку натхнення, записати музику на клаптику серветки чи зателефонувати, як згадував колись львiвський поет Богдан Стельмах, i замугикати мелодiю майбутньої пiснi…»
   Про тi часи, про шалену славу, успiх «Червоної рути» згадує колишня солiстка ВІА «Смерiчка» Мирослава Єжиленко: «Ми приїхали в Останкiно на зйомки передачi «Алло, ми шукаємо таланти!», вякiй уже не раз брали участь. Її ведучий Олександр Масляков вказує на шiсть величезних поштових мiшкiв, що стоять в концертнiй студiї: «Це листи вiд шанувальникiв — усi вашi». Олександра Пахмутова спецiально прийшла за лаштунки з нами познайомитися. Ян Френкель безперестанку щось розповiдав i захоплено представляв нас усiм артистам — народним i заслуженим. Нарештi — наш вихiд учасникiв концерту. Попереду Муслiм Магомаєв, потiм ми, за нами Едуард Хiль, Едiта П’єха, iншi вiдомi спiваки. Тiльки нас двiчi викликали на бiс. Спiвали, зрозумiло, наживо пiд супровiд естрадно-симфонiчного оркестру Юрiя Силантьєва. Вiдомий диригент з шанобливим трепетом ставився до Володi Івасюка. Як автор пiснi вiн отримав диплом лауреата фестивалю — другий поспiль. Перший — за «Червону руту», яку виконував тут ранiше разом з Василем Зiнкевичем i Назарiєм Яремчуком».
   Люблять, поважають i шанують пам’ять про видатного композитора i на його батькiвщинi. У центральнiй iсторичнiй частинi Чернiвцiв розташований Меморiальний музей-квартира Володимира Івасюка. Тут панує родинна атмосфера сiм’ї Івасюкiв, дбайливо зберiгаються бiблiотека батька, Михайла Григоровича,— поета, письменника, викладача Чернiвецького держунiверситету, родиннi свiтлини, шкiльнi зошити сестер, старовинний рояль, фото, картини, особистi речi Володимира Івасюка, його скрипка,партитури i тексти пiсень, ноти, написанiйого рукою. Музей було вiдкрито 1999 року. Тут постiйно проводять поетичнi вечори, конкурси юних митцiв, музичнi зустрiчi.
   У Львовi, який став для композитора мiстом його трiумфу i трагiчної долi, у 2011 роцi було вiдкрито пам’ятник. Розташований вiн на проспектi Шевченка, 7/9 (дорогою вiд фiлармонiї до консерваторiї). Ідею щодо створення пам’ятника подав музикант Святослав Вакарчук. Вiн же профiнансував проект i його спорудження.…
   На могилi моїй посадiть молоду яворину,
   І не плачте за мною, за мною заплаче рiдня.
   Я любив вас усiх, та найбiльше любив Україну,
   Певно, в цьому i є та найважча провина моя… 
  — це рядки iз пiснi, яка в народi має назву «Яворина» i присвячена свiтлiй пам’ятi побратима Володимира Івасюка — Назарiя Яремчука. Але за словами виконавця пiснi, вiдомого українського спiвака, композитора Степана Гiги, стала вона уже нацiональним гiмном-реквiємом усiм тим митцям, спiвакам, якi творили усе українське i якi загинули за Україну. Намою думку, слова цiєї пiснi також — данина пам’ятi талановитому Композитору, Митцю, Поету, вiрному сину України — Володимиру Івасюку, який пiшов вiд настак рано, так передчасно……А «Червону руту» i сьогоднi спiває увесь свiт.

Коментарі

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Залиште своє повідомлення




Календар

Листопад 2021
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Жовтень   Грудень »
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
     

Історичні дати

Сьогодні: Сталін пояснив голод в україні тим, що у колгоспи "пробралися саботажникі" 89 років

Відео-архів

© 2013. Всі матеріали на сайті належать автору і охороняються законом про авторські права.