Вхід на сайт


Реєстрація на сайті


Нариси

Коментарів: 0

Опубліковано: 24.09.2015 09:13

ШЛЯХОМ КРУТЯНЦІВ

У пiдпiльному виданнi «Стрiлецькi вiстi» пiд таким заголовком — «Шляхом крутянцiв» — з’явилося повiдомлення про останнiй бiй 20 повстанцiв Холмщини. Очевидно, що обставини бою вiдрiзнялися вiд того, який був пiд Крутами, але полеглi герої ставили перед собою ту ж велику i свiтлу мету — здобуття Української держави — i боролися за неї так само мужньо i вiддано. Зрештою, i ворог був той самий…

  Ось що писали «Стрiлецькi вiстi» (ч. 8 за серпень-жовтень 1945 р.): «Дня 4.4.1945 р. бiля с. Голуб’є Долгобицької волостi (Грубешiвщина) вiддiл большевикiв в силi около 200 люда окружив групу повстанцiв около 20 чоловiк. Попавши в безвихiдну ситуацiю, повстанцi постановили дорого продати своє життя. Занявши становища, з неймовiрною одчайдушнiстю i надлюдським завзяттям повстанцi билися до останнього набоя. Бiй тривав пiвтори години. Вистрiлявши усi набої, повстанцi останнiми набоями кiнчали своє геройське життя, щоб не попасти в звiрячi руки большевицької банди. З не меншим завзяттям, нiж мужчини, билися i жiнки та вмiрали побiч своїх друзiв з таким же героїзмом. Сотенний Дуб, що проявив найбiльше завзяття в розгарi боротьби, забув залишити для себе останнього набоя i щойно друзi мусiли рятувати його вiд большевицького полону своїми набоями. Втрати ворога ближче невiдомi. Понад 75 ранених з того бою привезли большевики до лiчницi в Сокалi».

  За твердженням учасника бою Михайла Сабарни, наскок стався вранцi, коли ще всi спали. При перших пострiлах повстанцi почали вискакувати з хат i попадали пiд прямий вогонь.

  Пiдлiсна колонiя Корчунок, де власне вiдбувся бiй, мала всього шiсть господарств. Вона розташована у 4 км на пiвнiч вiд Долобичева, 3 км — на пiвденний захiд вiд прикордонного Голуб’я, 23 км — на пiвнiчний захiд вiд Сокаля, 22 км — на пiвденний схiд вiд Грубешова.

  Облава НКВД охопила лiси, розташованi на пiвнiч вiд сiл Угринiв та Долобичiв, пройшовши ними за два днi з пiвденного сходу на захiд. Повстанськi вiддiли, якi тут перебували (сотня УПА «Вовки» i боївка «Циби»), вiдступили на захiд, уникнувши великих зiткнень iз ворогом.

  Оперативне зведення Львiвського обласного управлiння НКВД повiдомляло, що в операцiї прикордонних вiйськ Українського округу в порядку несення служби в прилеглих до кордону районах 3-4 квiтня вбито 52 пiдпiльники (зокрема сотенний «Дуб»), поранено — 16, затримано — 75 (зокрема окружна провiдниця жiночої мережi Педман-«Марта»). Крiм того, затримано сiм дезертирiв з ЧА, 13 порушникiв кордону i 292 особи, якi пiдлягали перевiрцi. Ворог звiтував про трофеї: 2 кулемети, 21 автомат, 22 гвинтiвки, 6 пiстолетiв, 48 гранат, 75 ар-тилерiйських снарядiв, 3058 патронiв, протигаз, 6 коней, 8 печаток i документи сотнi «Ягоди»; зруйновано 7 тайникiв.

  У бою на Корчунку загинули 16 або 17 повстанцiв. Це були: 1) окружний провiдник Холмщини Петро Балко-«Святослав»-«Косар»;

  2) окружний референт пропаганди Холмщини Теодозiй Коза-«Ярополк»-«Набiжний»-«Думний»;

  3) спiвробiтниця окружного осередку пропаганди Нiна Ваврищук-«Уляна»-«Вперта»;

  4) спiвробiтниця окружного осередку пропаганди Євгенiя Антосюк-«Дарка»-«Чорна»;

  5) повiтовий провiдник Грубешiвщини Дмитро Сфорак-«Потап»-«Сирота»;

  6) член повiтового проводу Грубешiвщини Капиця-«Артем»;

  7) спiвробiтниця повiтового проводу Грубешiвщини Марiя Приступа-«Славка»;

  8) командир охоронної боївки окружного проводу Олекса (Анатоль) Сидорук-«Яструб»-«Дуб».

  У бою загинуло ще вiсiм повстанцiв. Двоє з них походили iз с. Коркiв пiд Варяжем (тепер Сокальський район), ще двоє — iз сусiднього с. Гонятин (тепер Грубешiвський повiт Польщi). Двох поранених бойовикiв, зокрема Михайла Сабарну, облавники забрали до Сокаля.

  Найяскравiшою постаттю серед полеглих був, безумовно, Петро Балко-«Святослав». Вiн народився 1917 р. у мiстечку Великi Мости на Жовкiвщинi (тепер Сокальський район Львiвської областi) у родинi селян Василя i Анастасiї. Закiнчив сiм класiв народної школи, вiдтак навчався на курсах «Просвiти» та «Маслосоюзу». Працював урядником «Просвiти» в Перемишлянах. Заарештований польською полiцiєю 23 листопада 1938 р. Вийшов на волю, можливо, вже пiсля падiння польської держави. Як i бiльшiсть нацiоналiстiв, якi були арештованi польською полiцiєю за працю в ОУН, щоб уникнути репресiй НКВД, ще у 1939 р. перейшов за кордон на тi українськi етнiчнi землi, якi окупувала Нiмеччина.

  Оселився в Грубешевi на Холмщинi, де включився в органiзацiйну роботу, i вже у 1940 р. виконував обов’язки районного провiдника ОУН. Завiдував українською книгарнею, яку вiдкрив разом з Іваном Пiрком. Ця робота давала не тiльки засоби для життя, а й можливiсть пiдтримувати тiснi контакти з населенням i вести органiзацiйну працю, не привертаючи уваги нiмцiв. У справах книгарнi мiг багато їздити тереном, а також дiставатися до адмiнiстративних осередкiв (Холм, Люблiн, Кракiв тощо). Це було добре прикриття для органiзацiйних зв’язкiв iз проводом.

  Із вибухом нiмецько-радянської вiйни в 1941 р. бiльшiсть членiв ОУН, якi дiяли на Холмщинi (насамперед вихiдцi з Галичини та Волинi), в складi Похiдних груп вирушили на Схiд. На мiсцi залишилися одиницi, органiзацiя дуже ослабла i її довелося вiдновлювати майже з нуля. Одним iз тих, хто цим займався, був Петро Балко-«Святослав».

  У Грубешевi працювали торговельна школа та вчительська семiнарiя, серед учнiв якої П.Балко поширював нацiоналiстичнi видання i з часом розбудував органiзацiйну мережу Юнацтва ОУН. Колишнiй пiдпiльник Володимир Клим’юк-«Чорнота» писав: «Вихованцi «Святослава» з ОУН i УПА на Холмщинi згадують, що вiн був вище середнього росту, мав чорне волосся iз звичайною на той час зачiскою, його напiвкругле обличчя пiд час спiлкування з людьми завжди свiтилося щирою доброю усмiшкою. В розмовах нiколи не вживав слова-лiтери «Я». Не бачили його також злим, сердитим, гоноровим, а навпаки скромним, але вимогливим. Одягався також доволi просто: коротку куртку, штани з грубої тканини, т. зв. «пумпи», черевики i довгi шкарпетки. «Святослав» проводив велику органiзацiйну роботу по залученню бiльшостi учнiвської i iмназiйної молодi до юнацтва ОУН, членства ОУН, а в дальшому i створення кущiв самооборони та сотень УПА, куди вступили сотнi його вихованцiв. Сам суворо дотримувався конспiрацiї i в цьому виховував своїх пiдлеглих. Сам особисто проводив навчання i виховав ряд юнакiв, якi в подальшому стали його помiчниками. «Святослав» (Петро Балко) був смiливий, дуже легко зходився з людьми, умiв привернути їх на свою сторону, мав велику вiдданiсть справi, в поводженнi простий, у їдi не вибагливий, харчувався разом з усiма».

  При цьому П.Балко намагався здобути освiту i 26 липня 1942 р. подав документи на заочний курс українознавства в Українському технiчно-господарському інститутi (УТГІ, м. Подєбради, Чехiя) i був зарахований.   

  Одружився у 1943 р. з Ганною Балко, яка на початку Другої свiтової вiйни також виїхала з пiдрадянської територiї iзаймалася культурно-просвiтницькою працею в селi Корчмин неподалiк Белза. Невдовзi у подружжя народилася донька Зена.

  Обов’язки окружного референта Юнацтва ОУН П.Балко виконував до травня-червня 1944 р., коли цей структурний пiдроздiл був розформований. Вiдтак «Святослав» зайняв посаду заступника окружного провiдника ОУН Холмщини. Станом на червень 1944 р. округа охоплювала територiю шести повiтiв. Щоправда, сильна органiзацiйна мережа iснувала тiльки у Белзчинi. Дещо слабшою праця була у Грубешiвщинi. Також органiзацiя дiяла на Холмщинi i Володавщинi. Вiдрiзаним вiд впливу ОУН був Бiло-Пiдляський повiт, авзагалi не залишилося членства у Красноставському повiтi, звiдки виїхали майже всi мешканцi українських сiл.

  Впродовж 1942-1943 рр. на Холмщинi наростало українсько-польське протистояння. В однiй iз сутичок «Святослав» був поранений в стегно правої ноги i лiкувався у Грубешевi. У першiй половинi 1944р. на Холмщинi польське пiдпiлля розпочало етнiчнi чистки, фiзично знищуючи все українське населення (лише в березнi загинуло кiлька тисяч українцiв). Багато сiл перетворилися на згарища. Вiд повного винищення українцiв врятували вiддiли УПА. Оскiльки мiсцева мережа ОУН не була настiльки сильною, щоб належно протистояти потужним польським збройним формуванням, на допомогу прийшли вiддiли УПА з Волинi та Галичини. Стараннями мiсцевого пiдпiлля, зокрема П.Балка, було органiзовано i мiсцевi сотнi — «Вовки» (к-р Мар’ян Лукасевич-«Ягода») та сотню к-ра «Дуба» «Яструба».

  Через недолiки в працi окружного провiдника Холмщини Федора Заборовця-«Жена»-«Кучера» в другiй половинi 1944 р. виникли серйознi внутрiшньоор ганiзацiйнi проблеми. Частина членства стала в опозицiю до нього, саботуючи розпорядження i працю. Курiнь УПА «Гайдамаки», органiзований шляхом мобiлiзацiї, вiдповiдно вказiвок «Жена» й окружного вiйськового референта Василя Левочка-«Юрченка», переправився на початку вересня через Буг на Волинь. Там мав пройти вишкiл, проте в дорозi потрапив в облаву НКВД i пiсля низки боїв остаточно був розбитий бiля с. Яковичi (тепер Володимир-Волинський район Волинської областi). Побоюючись покарання за поважнi втрати, «Юрченко», який виконував обов’язки командира цього куреня, здався 12 грудня 1944 р. НКВД i пiшов на спiвпрацю з ворогом. Це призвело до хвилi облав, якi серйозно вдарили по органiзацiйнiй мережi, насамперед на Белзчинi та Грубешiвщинi.

  З метою нормалiзацiї становища, iнспектор УПА-Пiвнiч «Вадим» у березнi 1945 р. усунув «Жена» з посади. Кiлька членiв органiзацiї, якi були в опозицiї до того, за наказом «Вадима» були фiзично знищенi. Новим окружним провiдником призначено П.Балка-«Святослава», який зберiг авторитет серед членства i найбiльшу нейтральнiсть. Перед вiдходом на Волинь «Вадим» скликав нараду, яка мала вiдбутися 5 квiтня на колонiї Корчунок. Тут їх i накрила радянська облава, в якiй, зокрема, брала участь i агентурно-бойова група зрадника «Юрченка».

  Полеглих у колонiї Корчунок поховали у розташованому в 9 км у пiвденно-схiдному напрямку с. Павловичi (тепер частина с. Нисмичi Сокальського району Львiвської областi). Пiдпiльниця Ганна Мартинюк згадувала: «Пiд вечiр люди привезли всiх полеглих до Павлович, де мали їх хоронити. Чоловiки приготовляли труни й копали могили, а жiнки й дiвчата приготовляли тiла полеглих. Я мила й убирала своїх подруг i з очей котилися сльози. Ще вчора ми смiялися й жартували. Уночi зiбралося багато селян iз Павлович i з сусiднiх сiл. Мiсцевий священик похоронив полеглих на павлiвському цвинтарi». За твердженням Ганни Балко, «Святославу» вiдсiкли голову i забрали до Сокаля.

  У наступнi днi облави прикордонних вiйськ НКВД на Грубешiвщинi продовжувалися i призвели до подальших важких втрат. Зокрема, загинув ще один провiдний пiдпiльник — Микола Никифорук. Це сталося 6 квiтня 1945 р. у с. Шиховичi (9 км на пiвнiчний захiд вiд Корчунка). Важко поранений, вiн дострiлився, щоб не потрапити живим у руки ворога.

  М.Никифорук народився 3 червня 1911 року у с. Богородиця Грубешiвського повiту. Належав до органiзаторiв ОУН у своєму реIiонi, користувався псевдонiмами «Нiмфа» i «Сатана». У 1941-1943 рр. займав вiдповiдальну посаду обласного провiдника ОУН Холмщини. Наприкiнцi 1943 р. передав обов’язки «Женовi», а сам деякий час очолював самооборонну боївку, а вiд 5 червня виконував функцiю iнтенданта холмської сотнi УПА «Вовки». Похований у Шиховичах.

  Незважаючи на втрати, ОУН на Холмщинi не залишилася без керiвництва. Пiдпiльну мережу очолив тимчасово референт Служби безпеки Леонтiй Лапiнський-«Зенон», а невдовзi цю посаду перебрав Євген Штендера-«Прiрва».

  Один iз керiвникiв пiдпiлля на Холмщинi «Микита» писав у липнi 1945 р. про вiдхiд змiни в суспiльнiй свiдомостi холмщакiв, втрату впливу комунiстiв та зростання популярностi нацiоналiстичних iдей: «Вiрнi комунiзмовi лишилися тiльки тi одиницi, якi через свою вiдданiсть комунiстичнiй iдеї були попередньо втягненi до агентурної роботи НКВД i для них у українському органiзмi немає тепер мiсця. Українська молодь Холмщини, яка була найбiльш наражена на комуно-бiльшовицьку пастку, далi трималася твердо своїх нацiональних i полiтичних iдеалiв i в найжахливiших моментах чесно вiдстояла гiднiсть українського нацiоналiста — «Здобудеш Українську державу або згинеш у боротьбi за неї». Це в повнiй мiрi подтвердила трагiчна подiя, коли 4 квiтня 1945 р. кривава банда НКВД окружила на кольонiї Корчунок повiт Грубешiв групу органiзацiйного провiдного активу, що складалася з 20 осiб. З цього нерiвного бою, де бiльшовикiв було вдесятеро бiльше, врятувалося тiльки двох, а вiсiмнадцять згинуло геройською смертю. В тiм числi чотирьох ранених, щоб не попастись живими в руки НКВД, дострiлилися».

  У наш час мiсцевi мешканцi, а також гостi iз Сокаля i Великих Мостiв вiдвiдують братську могилу повстанцiв бiля старої спаленої церкви у Нисмичах.

  Кому вiдомi подробицi бою у Корчунку, iнформацiя про життя i дiяльнiсть полеглих повстанцiв, просимо писати на електронну адресу mrz@ukr.net або на адресу редакцiї.

Коментарі

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Залиште своє повідомлення




Календар

Лютий 2021
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Січень   Березень »
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28

Історичні дати

Переглянути всі пам’ятні дати нашого краю та України ви можете в розділі «Історичні дати»

Відео-архів

© 2013. Всі матеріали на сайті належать автору і охороняються законом про авторські права.