ТАЄМНИЦІ КОЛИШНЬОЇ ТЮРМИ До редакції газети «Радянська Волинь» надходять листи з проханням вияснити правду про розстріл ув'язнених у Луцькій тюрмі в перші дні війни в 1941 році. В зв'язку з цим редакція звернулася в обласну прокуратуру і в обласне управління Комітету державної безпеки з проханням провести розслідування цієї справи. Цими днями в управлінні КДБ відбувся брифінг для журналістів. На запитання відповів начальник управління Комітету державної безпеки по Волинській області А. О. ДЕМЕНКОВ.

Прихід радянської влади в Галичину влітку 1944 р. місцеве населення зустріло вороже. Новий окупант відразу наштовхнувся як на пасивний опір населення (зрив хлібопоставок, мобілізації), так і на активну збройну протидію з боку відділів УПА та підпілля ОУН. Не була винятком і Городоччина, одним із найсвідоміших сіл якої були Тучапи, які навіть називали повстанською столицею. В період між 8 і 13 серпня в селі було ліквідовано трьох більшовиків, зокрема оперативника райвідділу НКГБ, молодшого лейтенанта Івана Карєва, який приїхав для зустрічі з агентурою. 14 серпня вранці в село прибули вантажівкою три солдати з військової частини № 55766 для реквізиції продовольства. Їх затримано і ліквідовано, машину – спалено.

Дезорганізація роботи окупаційної адміністрації була одним із основних завдань бойової діяльності відділів УПА і збройного підпілля ОУН. Для цього, зокрема, здійснювалися наскоки на ворожі адміністративні осередки, насамперед райцентри. Крім того, такі акції мали значне пропагандистське значення для населення і повстанців і, деморалізуюче, – для ворога. Саме таким був наскок на райцентр Комарно Дрогобицької області (тепер місто Городоцького р-ну Львівської обл.). Причому він був здійснений не відділами УПА, а самооборонними кущовими відділами (СКВ) та повітовим охоронним відділом ОУН, який після переходу фронту збільшився до розміру неповної сотні і кілька місяців діяв під назвою “Повстанча група ім. Перуна”.

Контакти ОУН на початковому етапі Другої світової війни з військовими колами Німеччини в українській історіографії залишається однією з найсуперечливіших тем. Вона активно підсилюється тими чи іншими упередженнями й стереотипами, однак через брак об’єктивної інформації, зумовлює постійні політичні суперечки в суспільстві. Це у свою чергу провокує дослідників вивчати дану проблематику в контексті політичної кон’юнктури і перетворює їх в дієвий засіб пропагандистської боротьби.

"Були випадки, що офіцер, який погано ставився до солдат, був важко поранений. І жоден із солдатів не допоміг йому, а, проходячи повз, посміювалися, кажучи: "Струнко! Підтягни ремінець!". А деякі самі ж убивали своїх офіцерів".