Найпроклятіші з проклятих

Так у польських патріотичних ЗМІ часто називають так звану Свентокшиську бригаду, яка до кінця війни воювала на боці Гітлера.
ОСТАННІМ ЧАСОМ У ПОЛЬЩІ (ЯК, ДО СЛОВА, І В ПУТІНСЬКІЙ РОСІЇ) СТАЛО МОДНИМ НОСИТИ ОДЯГ ІЗ ПАТРІОТИЧНИМИ ГАСЛАМИ ЧИ ЗОБРАЖЕННЯМИ. СЕРЕД НИХ МОЖНА ПОБАЧИТИ Й ТАКІ ЯКІ СЛАВЛЯТЬ ТАК ЗВАНИХ ПРОКЛЯТИХ ПОЛЬСЬКИХ ГЕРОЇВ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ.

   З лютого по квітень 1945 року нацисти переправили у центральні регіони Польщі 79 диверсан­тів - бійців Свенток­шиської бригади.

  Проклятих тому, що головним їхнім ворогом були саме пред­ставники комуністичної влади Польщі, проти якої вони воюва­ли ще кілька повоєнних років. А тому їхні заслуги всіляко замов­чували і таврували в комуніс­тичній Польщі.

  Та є серед цих "героїв" й такі, яких варто не славити, а соро­митися: воєнні злочинці, чиї руки заплямовані кров'ю невин­них людей, гітлерівські колабо­ранти чи просто українофоби та антисеміти. Усі ці "епітети" май­же цілковито підходять до "про­клятих" вояків так званих Наці­ональних сил збройних (НСЗ) і, зокрема, Свентокшиської  бри­гади, які закінчили Другу світо­ву під гітлерівськими штандартами.

  Національні сили збройні (NSZ) - підпільна ультранаціоналістична організація, яка дія­ла у Польщі в роки війни. Скла­далася вона з осіб із дуже край­німи політичними поглядами. Такими екстремістськими, що верховоди НСЗ дуже скоро роз­сварилися навіть із суто націоналістичною Армією Крайовою.

  Основу НСЗ становили ко­лишні активісти польської між­воєнної правоекстремістської організації Oboz Harodowo – Radykalny (ONR) (Народно-ради­кальний табір) та Stronnictwo Narodowe (Національна партія), члени яких сповідували ідеоло­гію відомого польського політи­ка Романа Дмовського. Серед них виділялися колишні члени таємної структури, яка назива­лася Organizacja Wewnetrzna (Внутрішня організація), або OW.

  Як твердила польський істо­рик Людмила Кулінська, одним із найважливіших пунктів програ­ми OW було «усунення і ліквіда­ція національних меншин. Найнебезпечнішими національними меншинами було визнано німців, українців та євреїв. Вони мали бути виселені за межі Польщі, а їхні структури, які діяли на шкоду Польщі, мали бути ліквідовані».

  При цьому ще до війни при­хильники нацистських теорій Дмовського зуміли пересвари­тися з багатьма іншими політичними силами Польщі. Вони були вірні собі й під час окупації, коли вступивши до складу за­гонів Національних сил зброй­них, відмовилися підпорядко­вуватися командуванню Ар­мії Крайовій, котру польський емігрантський уряд Сікорського визнавав за свого єдиного представника.

  При цьому НСЗ не були нечис­ленною, маргінальною органі­зацією - вони налічували близь­ко 75 тисяч вояків.

  У серпні 1944 року рішенням Політичної ради НСЗ-Захід на території Келеччини була ство­рена так звана Бригада Свято­го Хреста, або Свентокшиська бригада, базою для якої стали активісти місцевих націоналістичних організацій. Її численість становила майже тисячу осіб, котрі, як і решта підрозділів НСЗ, не підпорядковував командуванню Армії Крайової. Очолив бригаду колишній полковник Війська Польського Антоні Шацький на псевдо «Домбровський».

  Бригада відразу ж почала воювати з іншими польські партизанськими групами - правого, так і прорадянського спрямування, а також з місцевим населенням, яке підтримувало ці "ворожі" групи. Траплялися сутички із радянськи диверсійними загонами.

  При цьому члени бригади займалися фізичною ліквідацією своїх політичних опонентів з числа місцевого населення вбивши кількасот прихильників лівих рухів. Водночас, за рішенням командування, бійці Свентокшиської бригади уникати бойового зіткнення з німцями, хоча час від часу до цього таки доходило.

  Так, уже в перші дні свого існування, 16 серпня 1944-го, в ра­йоні Кшепіна бійці бригади по­милково замість своїх ворогів з Армії Людової напали на со­юзників АК із Батальйонів хлоп­ських, чим ледь не спровокува­ли початок масштабної конф­ронтації між обома підпільними структурами. 18 серпня відділ поручника В. Колацінського  "Збіка" розстріляв 9 німців- есесівців і цивільних українців, яких напередодні затримав.

  24 серпня той самий відділ "Збіка" захопив у полон 32 біль­шовицьких партизанів та ди­версантів, після допиту їх було звільнено. 8 вересня бійці бри­гади знищили загін радянських диверсантів та Армії Людової. З півтори сотні його бійців було вбито і взято в полон (а згодом страчено) понад сотню.

  Інші учасники польського під­пілля не стримували свого обу­рення. «Кожен, хто служить у Свентокшиській бригаді, не є польським вояком. У ту мить, коли стало зрозумілим, що НСЗ - Свентокшиська бригада кон­тактує з німцями і користає з їхньої підтримки, скипіла наша сільська кров. Це неприхована зрада», - зазначалося в жовтне­вому номері «Хлопської дрогі», газети Батальйонів хлопських.

  В іншому виданні, газеті «Зєм'я», зазначалося: «НСЗ руйнує єди­ний польський фронт проти нім­ців - контактує з ними і помагає їм. НСЗ - фашистський витвір».

  Про співпрацю свентокшижців з нацистами повідомляли і їхні супротивники з АК. Так, ке­рівник розвідки Келецького інспекторату Армії Крайової за­значав: «Співпраця [НСЗ] з гес­тапо була відвертою, і тогочас­ні командири не приховували того, що отримували зброю і амуніцію для бойових дій з кому­ною від окупаційної влади. Відо­мий випадок, коли офіцери НСЗ зі зброєю приїхали в гестапо в Островці-Свентокшиському, там обговорювали облави на ППР [Польську партію робіт­ничу] і передавали гестапо ма­теріал на структури ППР. Німці вже вважали НСЗ польськими націонал-соціалістами, які ве­дуть очевидну боротьбу з Росі­єю, чинять диверсії в політич­них угрупованнях польського підпілля і розбивають єдність Армії Крайової. Неприхована співпраця з гестапо...»

На б грудня 1944 року Свентокшиська бригада налічувала 822 особи, 73 з них були офіце­рами. Одним із чільних її коман­дирів був колишній поручник Війська Польського, агент геста­по Губерт Юра на псевдо «Том», який безпосередньо підкоряв­ся керівникові відділів IV А/IV N гестапо міста Радом гаупштурм- фюрерові СС Паулю Фухсу.

  Його бойовики відзначалися жорстокістю у ставленні до жи­телів навіть польських сіл, не кажучи вже про військовополо­нених. 22 липня 1943 року люди «Тома» вбили сімох партизанів з відділу Гвардії Людової імені Л. Варинського, що здебільшо­го складався з євреїв, які втек­ли з гетто. Восени 1944 року за завданням гестапо він разом із групою польських агентів про­водив ліквідацію командирів ін­ших польських партизанських відділів - як правого, так і ліво­го спрямування.

  Саме Юра, приєднавшись на початку 1945-го до складу Свентокшиської бригади, став од­ним з ініціаторів її переходу до складу німецької армії. Стало­ся це на території протектора­ту Богемії і Моравії, куди бри­гада відступила разом із лінією радянсько-німецького фронту. Бо, на відміну від багатьох інших польських підпільників, не ба­жала залишатися на батьківщи­ні і воювати в тилу Червоної ар­мії вже з новими, більшовиць­кими окупантами.

  Та уникнути цього бійцям бригади так і не вдалося. У за­пілля Червоної армії вони таки потрапили, але вже з допомо­гою гітлерівців, які переправ­ляли їх у більшовицький тил лі­таками «Люфтваффе». Співпра­ця з нацистами свентокшижців почалася на початку 1945 року, коли доля гітлеризму вже була вирішена.

  Військовики Свентокшиської бригади одягли уніформу СС з польськими відзнаками, дістав­ши статус «добровольців СС» (55-Polnisch-Freiwilligen). Водно­час майже сто бійців бригади послали на курси абверу.

  Як зазначає польський істо­рик, працівник Музею Другої світової війни, доктор Рафал Внук, навчальну програму для них розробили провідні фахів­ці з диверсійної та розвідуваль­ної роботи під орудою бригаденфюрера СС Вальтера Шелленберга (начальник розвідки СД), а також знаного диверсан­та, оберштурмбанфюрера СС Отто Скорцені.

  З бійців бригади нацисти захо­дилися формувати групи аген­тів і закидати у тил Червоної арміїдля диверсійної діяльності. З лютого по квітень 1945 року на­цисти скинули у центральні ре­гіони Польщі чотири групи парашутистів з числа бійців Свен­токшиської бригади - загалом 29 осіб. Ще півсотні свенток­шижців потрапили на терито­рію Польщі суходолом.

  При цьому склад бригади по­повнювався з числа польських біженців. У квітні 1945 року бри­гаду (уже 4 тисячі вояків) гітле­рівське командування кинуло на передову, підпорядкувавши командуванню танкової диві­зії «Фельдгернгалле 2», з якою вони разом повинні були стри­мувати радянський наступ. До завдань бригади також входила боротьба у прифронтовій зоні з чеськими партизанами і радян­ськими розвідгрупами.

  Польські есесівці воювали за Третій Рейх навіть тоді, коли застрелився Гітлер і капітулю­вав берлінський гарнізон. Аж 5 травня 1945 року бійці брига­ди покинули свої позиції і від­ступили на захід, назустріч армії США, яка наступала. Під час сво­го маршу вони звільнили в'язнів (близько 700 осіб, у тому числі 167 поляків) концентраційного табору Голишув. У полон було взято 200 охоронців.

  Американське командуван­ня взяло бригаду під свій за­хист, доручило їй охорону та­борів німецьких військовопо­лонених і потім дозволило її солдатам і офіцерам сховати­ся в американській окупаційній зоні. Безслідно зник і агент гес­тапо Губерт Юра. Подейкують, він виїхав до Латинської Амери­ки. Перед цим Юра допоміг ба­гатьом офіцерам бригади виро­бити фальшиві документи.

  Після війни у Польщі Свентокшиську бригаду було визнано колаборантським підрозділом, а її командира А. Шацького - воєн­ним злочинцем. Натомість уже в наш час, після 1992 року, поль­ська влада нагородила Шацько­го Хрестом народного збройно­го чину, а бійців бригади, які ко­лись пліч-о-пліч воювали з на­цистами, нині вважають «про­клятими» героями Польщі.

Іван Гавриш