Вхід на сайт


Реєстрація на сайті


Нариси

Коментарів: 0

Опубліковано: 21.12.2014 22:01

ІЗ БУДНІВ ПОВСТАНСЬКОЇ БОРОТЬБИ НА ХОДОРІВЩИНІ

Однiєю iз резонансних подiй, iнформацiя про яку сколихнула нашi околицi наприкiнцi вiйни, було знищення українськими повстанцями 21 вересня 1944 р. начальника райвiддiлу НКВД капiтана Селiваненка у с. Букавина Ходорiвського району Дрогобицької областi (тепер с. Буковина Жидачiвського району Львiвської областi).

 Ось що про цю подiю повiдомляли радянськi iнформацiйнi зведення: «1 вересня 1944 р. начальник Ходорiвського РВ НКВД капiтан Селiваненко з групою оперативних працiвникiв i бiйцiв винищувального батальйону в кiлькостi 30 чоловiк виїхали на операцiю в с. Букавина Ходорiвського району. Взявши iз собою мiлiцiонера Хомця та бiйця винищувального батальйону, при пiдходi до р. Днiстер Селiваненко зi своєю групою був обстрiляний iз засади бандгрупою. В результатi обстрiлу Селiваненко отримав важке поранення в дiлянку живота (проникаюче кульове поранення), мiлiцiонер був поранений в лiве плече. Останнiм була надана медична допомога i вiдправленi в лiкарню м. Стрий. Пiсля поранення Селiваненка вся мiсцевiсть була оточена, в результатi затримано 9 чоловiк. За наказом начальника РВ НКВС всi 9 чоловiк були розстрiлянi».

  Росiйський узагальнений банк даних «Меморiал» (ОБД «Мемориал»), також сформований на базi радянських документiв, мiстить подробицi про поранених енкаведистiв, якi невдовзi померли:

— Григорiй Дмитрович Селiваненко, 1913 р. н., с. Уралове (тепер Середино-Будський район Сумської областi), начальник Ходорiвського райвiддiлу НКВД, капiтан, поранений у клубову область 22.09.1944 р., помер вiд ран 23.09.1944 р.;

— Микола Никанорович Хомець, 1903 р. н., с. Демиди (тепер Єльський район Гомельської областi, Бiлорусь), старшина Ходорiвського райвiддiлу НКВД, старшина, поранений в плече, помер вiд ран 26.09.1944 р.

  Обоє похованi на мiському кладовищi у Стрию.

  Повстанськi звiти, опублiкованi у 13-му томi нової серiї «Лiтопису УПА», розширюють картину подiї: «21.IX.44 р. стрiлець змiлiтаризованого куща ч. 3 друг «Верба», вертаючись з розвiдки, год. 16 наткнувся на три фiри енкаведистiв та польську мiлiцiю в числi 25 осiб. Коли побачили друга «Вербу», бiльшовики почали за ним погоню. Друг «Верба» скрився у лози над рiчкою Днiстер. Бiльшовики заслали за ним шукати по лозах i найшли на друга «Вербу». Друг «Верба» вистрiлив з револьвера та вбив начальника НКВД (майора), другими двома ранив другого енкаведиста й одним стрiлом третього. Сам друг «Верба» пiд обстрiлом бiльшовицьких куль втiк. Розлюченi бiльшовики за те, що їх майор-начальник був вбитий, заїхали до с. Букавини, зловили 5 людей, котрих розстрiляли. Розстрiлянi зiстали: Павлишин Петро, лiт 58, Матуш Микола, лiт 40, Брик Іван, лiт 45, Лучак Тимко, лiт 40, Кiт Іван, лiт 45, i Шарана Миколу, лiт 50. Ця сама група, вертаючись через село Демидiв, зрабували в Андрiєвського Миколи Коц, простирала та куртку, при тому побили тяжко його дочку Марiю за те, що вона не давала їм грабувати».

  З того часу минуло довгих сiмдесят лiт, та, на превелику радiсть, вдалось вiдшукати та поспiлкуватись iз учасником цiєї гучної подiї, дев’яносточотирирiчним повстанцем Василем Франтиком-«Вербою», мешканцем с. Букавина. Вiн — чи не останнiй живий активний учасник збройної боротьби ОУН i УПА на колишнiй Ходорiвщинi.

  Ось що розповiв Василь Франтик про ту подiю: «Це сталося незабаром пiсля зведеного бою повстанцiв i загону НКВД мiж Рогiзно i Журавкiв, в якому загинуло багато бiльшовикiв, мiж нашими був лише один поранений. Та коли бiльшовики отримали пiдкрiплення, повстанцi були змушенi вiдступити, роздiлившись на невеликi групи, та зникнути. Одна з наших криївок була розмiщена на горi в густому чагарнику бiля с. Молотова. З цього мiсця добре проглядалась територiя вiд Днiстра та дорога, яка вела до с. Демидiва. У криївцi я перебував зi своїм побратимом Миколою Павлишиним. У цю осiнню днину погода стояла гарна, тому пiсля обiду ми вирiшили вийти назовнi, щоби подихати свiжим повiтрям. Незабаром нашу увагу привернули крики та пострiли, якi доносились iз боку с. Демидiв. Через кiлька хвилин на дорозi ми побачили двох повстанцiв, яких переслiдувала чисельна група солдат-енкаведистiв. Як воїн, що пройшов не один десяток малих i великих боїв у вiддiлах УПА, я побачив вкрай важке становище повстанцiв. Вони були притиснутi до Днiстра, їх неминуче чекала смерть. Ми з другом Павлишиним не могли байдуже спостерiгати, як ворог розстрiлює наших побратимiв, тому, не вагаючись, вiдкрили вогонь по енкаведистах. Наша позицiя була на значному пiдвищеннi, тому вiдлуння стрiльби, вiдбиваючись вiд чагарника, не давало змогу бiльшовикам зорiєнтуватись, звiдкiля по них стрiляють. Наш вогонь зупинив погоню, деякi з нападникiв падали пiд градом куль, iншi залягли, а то i почали вiдступати. Мабуть, це i врятувало життя повстанцiв, якi в цей час зникли в лозах i вийшли з оточення. Як пiзнiше я довiдався, це був брат Богдана Левицького та Шидловський. Коли ситуацiя змiнилась, ми припинили обстрiл, а бiльшовики повернули у с. Молотов. Пiд вечiр я подався у с. Демидiв, щоби вивчити ситуацiю. Там менi розповiли, що бiльшовики, повертаючись через Демидiв, важко побили мою родичку Сомик — Марiю Гнатiв, яка захищала своє майно вiд розграбування. Коли я пiдiйшов до її дому, вона лежала на призьбi бiля хати, важко дихаючи. Я взяв її на руки i понiс через Демидiвський лiс у с. Букавину до рiднi, щоби надати допомогу. Таким чином Марiя була врятована». Це була одна з буденних сторiнок повстанського життя — пiдсумовує пан Василь.

  І хоч повстанський рух у 1950-х роках завершився пiд тиском сталiнської репресивної машини, iсторiя визвольних змагань, особливо з погляду сьогодення, свiдчить, що можна побороти найбiльше зло. Але для цього необхiдно органiзуватись i бути готовими до втрат, до самопожертви в iм’я найвищої цiлi — вiльного розвитку рiдної держави.

  Кому вiдомi подробицi згаданих подiй, просимо писати на адресу реакцiї.

Коментарі

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Залиште своє повідомлення




Календар

Грудень 2021
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Листопад   Січень »
  
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
  

Історичні дати

Сьогодні: Гнідавський цукровий завод (нині ПАТ «Гнідавський цукровий завод») випустив першу продукцію 63 роки

Відео-архів

© 2013. Всі матеріали на сайті належать автору і охороняються законом про авторські права.