Важкувато, а подекуди й неможливо, вилікувати індивіда, якого багато років труїли пропагандою. Спочатку совєцькою, а тепер путінською. Особливий акцент на найболючішій для Кремля темі – «бандерівщині». Звісно, якщо три покоління агресивно обробляли, то четвертому передасться вже по генах і форми ненависті матимуть не інтелектуальне підґрунтя, а рефлексне. Сучасна російська молодь коли чує або читає слово «Бандера» відчуває невмотивовану ненависть. І ця притаманність торкається виключно російськомовних, принаймні донедавна мені так думалося. Наприклад, мені важко уявлявся вчитель російської мови бандерівець, я був переконаний, що русифіковане старше покоління усталене у своїх химерах стосовно українського Провідника, та ось на днях доля звела з колишньою вчителькою російської мови Аллою Степанівною Кригановою, якій 85 років.

Цими днями інтернет-видання та соціальні мережі поширили сенсаційну інформацію про геройський вчинок нашого земляка командира танка Т-64М Миколу Тишика з 51-ї Володимир-Волинської механізованої бригади, який нібито знешкодив відразу три ворожі панцирники: один підбив, а два інших загнав у болото. Насправді ж усе було дещо інакше. Як саме — дізнавалися з перших уст...

Цю трагічну історію я почув від журналіста та краєзнавця з містечка Гоща Рівненської області Спиридона Кравчука. Двоє рідних братів із 1944-го по 1954 рік переховувалися у схроні, який викопали в клуні свого дядька Івана Москальчука на хуторі Зарічка біля села Тудорів (сучасна назва — Федорівка) Гощанського району. І прирекли себе на довічне ув'язнення. Кость ГАРБАРЧУК

" Чужою мовою розмовляє у державі або гість, або найманець, або окупант, який нав`язує їй свою мову" Карл Маркс, мислитель і громадський діяч, засновник Як би не було боляче, намагалася теж бути толерантною і казала, як і мої однодумці: «Сьогодні це не на часі». Але коли почула міністра закордонних справ Павла Клімкіна, що українська влада готова надати російській мові статус офіційної в кожному регіоні, який цього захоче, не змогла стриматись. Адже знову йдеться про мовну війну, яка проти українського слова велася століттями і ведеться зараз. Війну, в якій зазнаємо поразку за поразкою, робимо відступ за відступом, але маємо виграти обов'язково і йти в наступ саме тепер, коли невтомний у своїй лютій затятості ворог прагне довести світові, що Україна — протиприродне утворення, держава, яка не відбулася. Відповідно — відкрився і новий фронт Олеся КОВАЛЬЧУК, заслужений вчитель України, лауреат Всеукраїнської премії імені Бориса Грінченка, публіцистичної премії імені Полікарпа Шафети

Уже вчетверте біля Великого Згоранського озера, що в Любомльському районі, збирається волинський національно-патріотичний табір «Згоранська варта». Року нинішнього, зважаючи на драматичні події на Сході України, фестиваль із такою назвою вирішили не проводити, але патріотичні заходи відбулися в повному обсязі. Традиційно служили панахиду і влаштовували мітинги там, де 16 липня 1943 року вояки УПА під проводом згоранця Володимира Кушніра вступили в бій з німецькими окупантами, котрі їхали вивозити до нацистського рейху волинських юнаків і дівчат. Минулої суботи також освятили пам'ятний знак на місці сутички українських повстанців з енкаведистами (тоді вже емгебістами), що відбулася 23 липня 1950-го року