Як Москва винищувала «Землі дикунів».
НА СЕРЕДИНУ XIX СТОЛІТТЯ РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ ЗБІЛЬШИЛА СВОЮ ТЕРИТОРІЮ МАЙЖЕ НА 412 З11 ТИСЯЧ КВАДРАТНИХ КІЛОМЕТРІВ. СТАЛОСЯ ЦЕ ПІСЛЯ ТОГО, ЯК ВОНА СИЛОЮ ПРИЄДНАЛА ДО СЕБЕ ТЕРИТОРІЮ ПІВНІЧНОГО КАВКАЗУ. ПЕРЕД ТИМ БАГАТО КАВКАЗЬКИХ НАРОДІВ ПРИСЯГНУЛО НА ВІРНІСТЬ РОСІЙСЬКОМУ ЦАРЕВІ, АЛЕ ПРИ ЦЬОМУ НАСПРАВДІ ЗАЛИШАЛИСЯ ПОЗА МЕЖАМИ ЙОГО ВЛАДИ. А ВЛАДНА ЕЛІТИ ЦЬОГО РЕГІОНУ ПРОВАДИЛА ТО ПРОРОСІЙСЬКУ ТО ПРОТУРЕЦЬКУ ПОЛІТИКУ.
Вважається, що під час підкорення Росією Кавказу загинуло близько трьох чвертей деяких корінних народів регіону
Можна сказати більше, експансія московитів на південь викликала спротив горян, які щораз частіше почали чинити набіги на російську територію.
Така невизначеність не могла тривати вічно. І Московія рушила своїми військами на цей регіон. Розпочалася Кавказька війна 1817 - 1864 років. На той час на території Північного Кавказу були два державні утворення корінних народів. Адигейське (адиги, черкеси, кабардинці, шапсуги) займало територію від узбережжя Чорного моря і до кордонів сучасної Інгушеві. Друге - вайнахський імамат - включало терени Інгушетії, Чечні та Дагестану.
Після приборкання Великої Кабарди (1825 року) головними супротивниками російських військ виступили жителі Адигеї, а на сході - народи імамату Дагестану і Чечні, який очолив Шаміль. Проти них Росія кинули чималі сили, які підкорювали Північний Кавказ із неабиякою жорстокістю.
Так, опір кабардинців почергово придушували російські генерали Булгаков та Єрмолов. Підсумком каральної експедиції стало спалення 200 селищ і 9585 осель, що супроводжувалося тотальним грабунком.
Урешті російський терор, епідемія чуми і вимушена еміграція призвели до того, що чисельність одного з найбільших північнокавказьких етносів скоротилася з 300 тисяч (на кінець XVIII століття) до ЗО тисяч на 1822 рік.
Про «допомогу» чуми писав і генерал Єрмолов: «...Моровая язва была союзницею нашею против кабардинцев: ибо, уничтожив совершенно все население Малой Кабарды и производя опустошение в Большой, до того их ослабила, что они не могли уже как прежде собираться в больших силах, но делали набеги малыми партиями».
Опір горян Чечні і Дагестану було зламано лише в 1859 році, коли росіяни взяли у полон імама Шаміля. Після капітуляції імама відправили з сім'єю на заслання в Калугу. Як же розширення Московії коментували безпосередні учасники та очевидці тих подій? Як оцінювали? Чи був хоча б якийсь критичний аналіз того, що робила царська влада?
Для кращого сприйняття тексту і збереження колориту епохи цю й інші цитати подаємо мовою оригіналу. Ось як у 1844 року пояснював потребу поширення на кавказький регіон "руского міра" царський генерал Ніколай Слєпцов: «Какое имеют право зти дикари жить на такой прекрасной земле? Перстом Господа миров наш Августейший Император повелел нам уничтожить их аулы, всех мужчин, способных носить оружие уничтожить, сжечь посевы, беременным женщинам вырезать животы, чтобы они не рожали бандитов...»
Генерал Павєл Ціціанов, один із завойовників Кавказу. 1804 рік. «Покоренньїй Кавказ»: «Истреблю вас всех с лица земли, пойду с пламенем и сожгу все, чего не займу войсками; землю вашей области покрою кровью вашей, и она покраснеет, но вы, как зайцы, уйдете в ущелья, и там вас достану, и буде не от меча, то от стужи околеете...»
Письменник Алєксандр Грібоєдов, який був у загоні генерала А. Вельямінова, в 1825 році писав у листі своєму приятелеві С. Бегічеву:
«Имя Ермолова еще ужасает; дай Бог, чтобы зто очарование не разрушилось... Будем вешать и прощать и плюєм на историю».
Декабрист Ніколай Лорер:
«В разговоре с Зассом я заметил ему, что мне не нравитея его система войны, и он мне тогда же ответил: «Россия хочет покорить Кавказ во что бы зто ни стало. С народами, нашими неприятелями, чем взять как не страхом и грозой?.. Тут не годится филантропия, и Ермолов, вешая беспощадно, грабя и сжигая аулы только зтим успевал более нашего».
Генерал Сєргєй Булгаков, 1810 рік. Із рапорта після походу в Кабарду:
«Кабардинский народ доселе никогда таковой чувствительной не имел потери... Они потеряли много имущества, которое сожжено с двумястами селений».
Імператор Ніколай І писав 1829 року генералові, графу Івану Паскєвічу, одному з героїв російсько- турецькорї війни:
«Кончив, таким образом, одно славное дело, вам предстоит другое, в моих глазах столь же славное, а в рассуждении прямых польз гораздо важнейшее - усмирение навсегда горских народов или истребление непокорных».
Алєксандр Пушкін, поет, 1829 рік. «Путешествие в Арзрум»:
«Мы вытеснили их из привольных пастбищ; аулы их разорены, целые племена уничтожены».
Генерал Павєл Ціціанов. 4 квітня 1804 року. «Владельцам Кабардинским...»:
«Кровь во мне кипит, как в котле, и члены все во мне трясутся от жадности напоить земли ваши кровью ослушников... ждите, говорю я вам, по моєму правилу, штыков, ядер и пролития вашей крови реками. Не мутная вода потечет в ваших реках, а красная, ваших семейств кровью выкрашенная».
Алєксандр Фонвілль, журналіст. «Последний ГОД ВОЙНЬІ Черкесии за независимость, 1863 -1864»:
«Со всех мест, последовательно занимаемых русскими, бежали жители аулов, и их голодные партии проходили страну в разных направлениях, рассеивая на пути своем больных и умиравших; иногда целые толпы переселенцев замерзали или заносились снежными буранами, и мы часто замечали, проезжая, их кровавые следы. Волки и медведи разгребали снег и выкапывали из-под него человеческие трупы».
Адольф Берже, історик. «Выселение горцев с Кавказа»:
«Мы не могли отступить от начатого дела только потому, что черкеси не хотели покориться. Надо было истребить черкесов наполовину, чтобы заставить другую половину сложить оружие. Предложенннй графом Евдокимовнм план бесповоротного окончания Кавказской войны уничтожением неприятеля замечателен глубиною политической мисли и практической верностью...»
Міхаіл Вєнюков, військовий географ. «Кавказские воспоминания (1861 -1863)»:
«Война шла с неумолимой беспощадною суровостью. Мы продвигались шаг за шагом, но бесповоротно, и очищали земли горцев до последнего человека. Горские аульї были выжжены целыми сотнями, посевы вьітравливались конями или даже вытаптывались. Население аулов, если удавалось захватить его врасплох, немедпенно было уводимо под воєнним конвоєм в ближайшие станицы, и оттуда отправлялись с берегам Черного моря и далее в Турцию... Аулы абадзехов на Фарсе горели дня три, наполняя горечью пространство верст за 30. Переселение шло чрезвнчайно успешно...»
Вважається, що під час підкорення Росією Кавказу загинуло близько трьох чвертей всіх аварців та чеченців. Тисячі горян були змушені переселитися до Туреччини. Російська армія втратила у цій кровопролитній війні майже півмільйона солдатів.
Іван Гавриш
