Вхід на сайт


Реєстрація на сайті


Свої новини

Коментарів: 0

Опубліковано: 18.11.2015 11:22  Автор: Всеволод

ВИ КРАЩЕ ПОМОЛІТЬСЯ ЗА МОЇХ СИНІВ-СОЛДАТІВ..."

Серед парафіян греко-католицького монастиря святого Василія Великого у Луцьку є родина, одразу двоє козаків якої захищають Україну в зоні АТО... Це сім’я Лесі і Святослава Стефасюків, у яких 26-літній Андрій (на фото зліва) воює спецпризначенцем, а 24-річний Сергій (на фото справа) знешкоджує міни та інше смертоносне начиння, яким нашпигована земля Донбасу. Батьки цих без перебільшення героїчних хлопців — напрочуд скромні люди. Коли я сказала мамі, що за таких дітей їй треба ставити пам’ятник, вона тільки похитала головою: «Ви краще за них помоліться…»
      А нещодавно вдалося познайомитися із Сергієм, який був на Волині у відпустці. Серйозний, підтягнутий, пунктуальний (на зустріч прийшов хвилина у хвилину) він навіть зовні відповідав своїй важкій професії. Розмову почав із головного правила саперів, яким застерігають від біди занадто цікавих: «Побачив щось на землі — не чіпай! На це є фахівці, які приїдуть і розберуться»Тамара ТРОФИМЧУК
     
     ЩОБ ОЧИСТИТИ ДОНБАС ВІД МІН, ТРЕБА ЩОНАЙМЕНШЕ 8 РОКІВ

     — Гарні запальнички, гаманці, гроші, пачки цигарок — усі ці речі у зоні АТО часто можуть бути саморобними вибуховими пристроями (СВП), — продовжує Сергій. — Людина відкриває пачку, дістає цигарку і тим приводить у дію цілу систему: електричне коло замикається, на електродетонатор подається імпульс, йде підрив. Сьогодні, щоб висадити щось або когось у повітря, не потрібно майструвати масивних предметів. Вибухові пристрої переважно компактні, працюють іноді від маленької батарейки для годинника.
     Схід України сепаратисти нині перетворили на одне велике мінне поле. Сьогодні там може вибухнути все, що завгодно, — навіть тіло загиблої людини. Під ними терористи іноді кладуть особливі міни, що спрацьовують, коли з них знімають вантаж. Як розповідає Сергій, із саморобними вибуховими пристроями українські бійці вперше зіткнулися ще в Афганістані. І вже тоді ці знаряддя смерті вражали підступністю, хоч їх робили неосвічені душмани. Що вже казати про сьогоднішній Донбас, де СВП виготовляють спеціально навчені військові з «братньої» Росії. Вони перетворили життя у «сірій зоні» на справжній трилер, в якому, щоправда, немає каскадерів…
     Крім СВП, сепаратисти та їхні інструктори дуже люблять ставити розтяжки. Це такі малопомітні перешкоди з тонкого дроту або мононитки для рибальства, натикаючись на які людина провокує вибух. Особливо небезпечна розтяжка з мононитки — тонкої прозорої, майже непомітної для недосвідченої людини. Іноді при сонячному світлі вона дає легкий відблиск, але вловити його може тільки добре треноване око. Тому сапери завжди повільно прочісують ліс чи зелені насадження — оглядати доводиться кожен метр. Треба дивитися і водночас слухати свій внутрішній голос. Бо небезпеку іноді легше відчути, ніж побачити.
     — Бувало таке, що йду по лісу обережно, як тільки можу, — продовжує Сергій. — Нічого підозрілого нібито не бачу, але душа тріпоче. Зупиняюся, оглядаюся і помічаю майже поруч той самий лиховісний відблиск. Дякую Богу за допомогу — далі вже знаю, що робити. А загалом сапер має чотири основних завдання: розмінування, утилізація, мінування і знімання мін — наших і чужих. Тому для нас закінчення конфлікту на Сході — ще не привід зітхнути полегшено. Навіть якщо, дасть Бог, здолаємо сепаратистів — сапери все одно залишаться надовго, бо треба очистити землю. Скільки часу на це знадобиться — сказати важко. Думаю, якщо взятися як слід і місцеві жителі будуть сприяти, то років за… 8 можемо впоратися.
     
     ПОЧАВ СИВІТИ ПІСЛЯ ПЕРШОГО АРТОБСТРІЛУ
     Сергій служить у Збройних силах за контрактом. Військовим став, наслідуючи приклад старшого брата Андрія. Фах сапера вибрав, бо не хотів іти в танкісти чи піхоту. Натомість мав бажання «працювати головою», тому обрав професію сапера, доволі специфічну, як каже, але цікаву. Її премудрості опановував в учбовому центрі Кам’янця–Подільського, потім служив у саперній роті 30–ї механізованої бригади, що в Новограді–Волинському, займався утилізацією старих боєприпасів. Твердо переконаний: найкраще для країни — коли її захищатимуть підготовлені люди на контрактній основі.
     — Поки у нашій бригаді були контрактники і добровольці, ми не мали ніяких проблем. А прийшли мобілізовані — і почалося: алкоголізм, інші неподобства, — каже Сергій. — Звичайно, в армії їм дають раду, але все одно це дуже заважає у роботі. А потім той мобілізований приїде додому і буде на собі тельняшку рвати: «Я за ВДВ!». А ми знаємо, як він чіплявся за одвірок, кричав, що не спеціаліст і нікуди не піде. Такі люди — гірше диверсантів. Їм не можна довірити нічого, бо вони лише підставлять інших.
     Сергій зізнається, що в часи Януковича, після закінчення першого контракту, розчарувався в українській армії і навіть покинув ненадовго службу. Але почався Майдан, анексія Криму, російська інтервенція на Сході і ноги самі понесли у військкомат. Звідти через три дні прийшов виклик: приходьте, сапери дуже потрібні аеромобільним військам. Так потрапив у 80–ту аеромобільну бригаду у Львові, де перебуває досі. На полігоні навчає саперній справі молодих бійців. Двічі по півроку відслужив на Сході. Почав під час Іловайського котла. Після першого артобстрілу, каже, у нього з’явилася сивина.
     — Це було наче кінець світу. Паніка, всі біжать до окопів, на землі валяються телефони, планшети, гроші, гаманці. Ніхто нічого не збирає, у всіх думки тільки про одне — аби глибше «закопатися». Сімейні проблеми, матеріальні негаразди — все відходить на задній план. Жінка зрадила, діти не слухаються, зарплата маленька — про це не думається. Хочеться одного — сховатися в окопі. Мені, до речі, тієї ночі розбили брову і добряче дали в щелепу, бо мав необережність першим стрибнути в окоп. Після кількох таких деньків відбувається переоцінка цінностей. І до життя ти починаєш ставитися по–іншому, цінувати його. І до людей.
     
     ПОГАНИЙ ТОЙ САПЕР, ЯКИЙ НІЧОГО НЕ БОЇТЬСЯ
     — Чи не страшно працювати сапером? — перепитує Сергій і на його обличчі з’являється усмішка. — Вовка боятися — в ліс не ходити. Якщо серйозно — коли ти знаєш, що робиш, коли вчився на курсах для знань, а не заради «корочки», — лякатися нічого. Я знаю, з чим маю справу, і не бачу, чого там можна лякатися. Робота сапера, якщо до неї ставитися відповідально, не страшніша, ніж робота електрика чи машиніста. Вони ж також ризикують життям і здоров’ям. А в нашій справі є два головних моменти: впевненість у собі і обережність. Існує навіть таке професійне прислів’я: «Поганий не той сапер, який чогось не знає, а той, який нічого не боїться». І ще скажу вам одну річ. Кожен контрактник насправді добре знає, на що він йде, коли підписує контракт, і за що йому платять гроші у графі «бойові». Держава не просто так годує свою армію. Особисто я чудово розумію, що не просто Сергій, а бойова одиниця, яка виконує своє завдання, якщо хочете — покликання.

Коментарі

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Залиште своє повідомлення




Календар

Березень 2024
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Лютий   Квітень »
    
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31

Історичні дати

Сьогодні: Генерал Павло Скоропадський на Всеукраїнському з'їзді хліборобів у Києві проголошений Гетьманом України. 106 років

Відео-архів

© 2013. Всі матеріали на сайті належать автору і охороняються законом про авторські права.