Вхід на сайт


Реєстрація на сайті


Свої новини

Коментарів: 0

Опубліковано: 22.12.2014 10:41  Автор: Всеволод

НЕБЕСНІЙ СОТНІ ПОТРІБЕН ТАКИЙ УЧИТЕЛЬ, ЯК ВІН...

«Відійшла у Вічність душа Євгена Сверстюка», — саме з цієї скорботної есемески світ дізнався, що 1 грудня, у день, коли Україна проголосувала за свою незалежність і який дав назву ініціативній групі світочів української культури, не стало Великого Українця — інтелектуала, філософа, есеїста, поета, письменника, літературознавця, політичного в’язня радянської доби 85-річного Євгена Сверстюка...

Леся БОНДАРУК
        — Лесю, я тобі заздрю! – голосно здаля гукнув Іван Степанович Плющ. Того дня на Байковому цвинтарі хоронили Славу Стецько.
     Я здивовано озирнулася, бо саме розмовляла.
     — Чому? – запитала стишено. Незручно було, що цей діалог відбувався у багатьох на очах.
     — Ти спілкуєшся з Євгеном Сверстюком! – так само голосно і з доброю посмішкою відповів Іван Степанович.
     Я й справді тоді стояла і щось обговорювала з паном Євгеном.
     …А сьогодні тамую сльози і також сама собі заздрю. Для мене Євген Сверстюк здавався вічним. Бо могла зателефонувати йому на мобільний чи на домашній — і годинами обговорювати проблеми сучасності. Бо не раз бувала у нього вдома, пила чай у товаристві пана Євгена і його дружини пані Лілії. Бо записала не одну багатогодинну розмову–роздум про минуле і майбутнє… Бо завжди спрагло чекала його оцінок останніх подій в Україні…
     Ще старшокласницею на початку 1990–х років прочитала книжку Євгена Сверстюка «Блудні сини України», за яку його удостоїли Національної премії імені Тараса Шевченка. А познайомилися в Горохові, на відкритті відбудованої каплички при в’їзді до міста. Вдруге зустрілася у Києві на презентації фільму Олеся Янчука «Нескорений» про Романа Шухевича. Відтак протягом восьми років роботи в столиці мала із паном Євгеном дуже багато відвертих, щирих та цікавих розмов.
     Якось він зателефонував і повідомив, що наступного дня побачиться у Києві з Сергієм Ковальовим. Це була чудова нагода записати цікаве інтерв’ю і зафіксувати зустріч нашого легендарного Євгена Сверстюка з побратимом по духу – російським правозахисником, політв’язнем, другом Василя Стуса, першим омбудсменом Російської Федерації, якого позбавили цієї посади за те, що виступив проти російсько–чеченської війни. Ми з паном Євгеном зайшли у вагон, де їхав видатний росіянин. Мали всього 20 хвилин. Поки спілкувалися–фотографувалися, спостерігали й реакцію сусідів по купе, які підсідали. «Не може бути! Сергій Ковальов!» – захоплено здивувалися люди. А правозахисник тим часом розповідав, що Росія котиться у прірву, яку старанно маскують за новітнім поняттям «керована демократія».
     Євген Сверстюк ніколи не служив політикам і не вихваляв влади. Він нічим не зобов’язаний жодному українському президентові чи прем’єру. Мабуть, тому йому ніщо не заважало бути відвертим у своїх оцінках. Під час національного піднесення на початку 1990–х чимало колишніх дисидентів стали народними депутатами. На моє запитання, чому навіть не пробував іти у парламент, Євген Сверстюк розповів:
     — Знаєте, колись я мав таку «тріумфальну зустріч» на Волині. Хтось мені написав записку: ми вас підтримаємо – йдіть у депутати. Я відповів, що ви ж самі казали, що маєте одного Сверстюка, й того хочете в депутати. Думали, що депутат – то ж добре. У мене про політику навіть питання не стояло. Просто відчував, що мій обов’язок інший. Взагалі, я передусім есеїст. У всякому разі ніколи не назвав би себе поетом чи філософом — це право людей. Не назвав би себе й релігійним діячем. Але в кожній цій галузі роблю те, що можу. Я знаю, що якби не видавав газети «Наша віра», то її не було б. Літературно–мистецьких вечорів у Будинку вчителя теж не буде, коли не підготуєш… Маю ту роботу, яку можу робити тільки я…
     Євген Сверстюк був дуже вимогливим до себе. Якось зізнався, що не дозволяє собі ні дня без рядка. Чимало зробив і для своїх друзів. Саме він упорядкував фундаментальний альбом творів художника–шістдесятника Опанаса Заливахи. Заснував і протягом багатьох років вручав премію імені Василя Стуса найкращим представникам сучасної інтелігенції.
     А ще Євген Сверстюк ніколи не переривав зв’язку з Волинню, а в революційні події на Майдані завжди передусім тішився, бачачи там обличчя земляків.
     «Я народився пiд щасливою зiркою: вона висвiтлювала моє обличчя i нiколи не ховала його в тiнь того мiсця, на якому сиджу, – писав Євген Сверстюк. – Навiть у найтемнiшi днi без просвiткiв я вiдчув, що моя зiрка висока – i любив її. У суворих таборах посуворішали наші профілі. Мій ідеалізм загострився до принципової релігійної позиції, моральний максималізм протистояв скромним побутовим вимірам екзистенції у світі втрачених меж. Я відчував, що Україна чекає високої офіри, і це єдине, чим вона може заясніти, коли її принижують».
     Чомусь Бог вирішив, що Євген Сверстюк повинен піти саме цього – 2014 року, коли Україна втрачає найкращих своїх синів. Подумалося: Небесній сотні потрібен такий УЧИТЕЛЬ, як ВІН. n
     
     ДОВІДКА «ВОЛИНІ»
     Євген Сверстюк народився 13 грудня 1928 року в селі Сільце Горохівського району. Закінчив Львівський університет ім. Івана Франка. У 1960-х його чотири рази звільняли з роботи з політичних мотивів. До арешту в 1972-му працював відповідальним секретарем редакції «Українського ботанічного журналу». Активно писав для самвидаву. За статтею «антирадянська агітація» був засуджений до семи років таборів суворого режиму і п’яти років заслання. У таборі неодноразово оголошував голодування, часто потрапляв до карцеру. Після повернення до Києва працював столяром. Доктор філософії, дійсний член Української вільної академії наук (США, 1996), лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (1995), лауреат Міжнародної премії ЮНЕСКО (2000), президент Українського ПЕН-центру (з 1993), головний редактор газети «Наша віра» (з 1989), президент Асоціації незалежної української інтелігенції (з 1988).
     
     НА ВІЧНУ ПАМ’ЯТЬ
     
     Семен ГЛУЗМАН, політв’язень, правозахисник, психіатр:
     «В Україні дуже багато професійних патріотів. Різних – свідомих, меркантильних, різних… Але ще був Сверстюк. І      сьогодні його вже немає. Оце трагедія для країни. Смерть мого товариша – це великий удар по українській культурі».
     
     Олександр ПОЛОЖИНСЬКИЙ, лідер гурту «Тартак»:
     «Щойно стало трохи моторошно. Хочете — вірте, хочете — ні. В січні нам трьом — мені, Руслані Лижичко та Святославові Вакарчуку — вручали премію імені Василя Стуса. Приємно і почесно було отримувати її саме від пана Євгена. Дякуючи, я казав, що відчуваю велику відповідальність, бо отримав своєрідну естафетну паличку з рук Великих Людей. І десь тоді відчув, що це остання така премія, яку пан Євген вручає особисто. Звісно, нікому не казав про це, та й думав, що це просто моя власна маячня. А сьогодні, на жаль, виявилося, що так воно й сталося насправді. Спочивайте з миром, пане Євгене! Ті короткі моменти спілкування з Вами є для мене великою честю. І дякую Вам за довіру!»
     
     АФОРИЗМИ ЄВГЕНА СВЕРСТЮКА
     
     «Кожен має оголосити воєнний стан у своїй душі. Якщо нація, яка обороняє свій край, є мобілізована духовно, то таку націю неможливо перемогти. ОДИН У ПОЛІ ВОЇН — ЦЕ ПЕРШЕ ГАСЛО КОЖНОЇ ЛЮДИНИ. Кожен має бути воїном і воювати там, де може бути успішним і не перекладати свою роботу на інших».
     ***
     «Є щасливі нації. Для них відступництво та національна зрада — просто випадок патології, що реєструється в клініці, але не фіксується в історії. ДЛЯ НАС ЦІЛИМИ СТОЛІТТЯМИ ДОРОГА ЗРАДИ ПАХЛА КОРИТОМ, МУНДИРОМ, ЗОЛОТОМ, А ДОРОГА ВІРНОСТІ — КРОВ'Ю».
     ***
     «МИ НЕ МАЛИ Б НИНІШНІХ ФІАСКО на кожному кроці, ЯКБИ В НАС БУЛИ серйозні ЛЮДИ, ЩО МАЮТЬ ВІРУ І ПОНЯТТЯ ЧЕСТІ. Якби ми хоча б мали таких простих людей, з яких свого часу будувалися загони УПА. Це були хлопці, які мали поняття честі, навіть не маючи освіти. Це був народ непродажний…»
     ***
     «ОБИРАТИ ТРЕБА ДОРОГУ ХОРОБРИХ».
     
     На фото: У 1997 році українці вперше вшанували розстріляних в’язнів Соловків в урочищі Сандармох. Всю дорогу з України в Карелію Євген Сверстюк віз дубового хреста роботи художника Миколи Малишка, який протягом довгих років був єдиним пам’ятником розстріляним українцям
     
     … З України приніс Хреста,
     Наче крила, тулив до рамен,
     Хресний шлях в Сандармох
     верстав
     Живий мученик, наш Євген.
     З ним туди крізь млу і туман
     Йшли, як ходить до батька син,
     І прочанин — пророк Іван,
     Й бандурист Микола Литвин…
     (уривок із поеми «Сандармох», Віталій Крикуненко)

Коментарі

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Залиште своє повідомлення




Календар

Березень 2024
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Лютий   Квітень »
    
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31

Історичні дати

Сьогодні: відділ УПА розбив табір полонених в Ковелі і тюрму. Визволено багато полонених. 81 рік

Відео-архів

© 2013. Всі матеріали на сайті належать автору і охороняються законом про авторські права.