Вхід на сайт


Реєстрація на сайті


Свої новини

Коментарів: 0

Опубліковано: 02.12.2014 08:28  Автор: Всеволод

ОБРАЛИ КОНЦТАБОРИ, АЛЕ НЕ ЗРАДИЛИ ВІРИ

Цієї осені минає 25 років від часу виходу з підпілля Української греко-католицької церкви. У СРСР вона була заборонена більш ніж на 40 років — із 1946-го по 1989-й, втративши все, що колись їй належало. 2387 парафій, 31 чоловічий і 121 жіночий монастирі, чернечі доми, богословська академія, три духовні семінарії (за даними Вікіпедії) — все це майно після заборони перейшло у власність держави та Російської православної церкви. Людські втрати УГКЦ вимірювалися десятками тисяч. Більшість тих, хто залишився їй вірним, потрапили у заслання, за грати або були фізично знищені.
      Про 40-річний страдницький шлях греко-католиків у минулому столітті розмовляємо з єпископом Луцького екзархату УГКЦ Йосафатом ГОВЕРОЮ (на фото)

Єпископ ГОВЕРА ЙОСАФАТ–ОЛЕГ народився 12 вересня 1967 року в Івано-Франківську. Навчався у підпільній духовній семінарії, де 30 травня 1990 року отримав ієрейські свячення. Продовжив освіту у Люблінському католицькому університеті, Папському Східному інституті в Римі. 15 січня 2008 року призначений першим волинським екзархом Української греко–католицької церкви.
     
     Тамара ТРОФИМЧУК
     
     «ЖОДЕН ЄПИСКОП УГКЦ НЕ ЗАХОТІВ СПІВПРАЦЮВАТИ З РАДЯНСЬКОЮ ВЛАДОЮ»

     — Ваше преосвященство, як відомо, атеїстична влада називала релігію опіумом для народу, а тому боролася з усіма проявами віри й духовності. Однак до греко–католиків вона ставилася особливо вороже. Здається, жодна інша церква, навіть протестанти, не постраждали від неї так сильно, як УГКЦ. Звідки така нелюбов радянської влади до уніатів?
     — Найперше треба розуміти, що церква — це не людська установа на зразок громадських організацій чи державних утворень, а установа Божа, голова якої — Ісус Христос. Тому головне завдання церкви — проповідувати Боже слово, освячувати людей через участь у церковних таїнствах. Слово Боже є завжди актуальним і правдивим. Але, на жаль, у світі доволі часто правда не вигідна. Це ми бачимо й з історії Української греко-католицької церкви, правду про яку часто фальсифікували. Зокрема, радянська система завжди приписувала їй всілякі політичні маніпуляції, співпрацю з фашизмом, буржуазним націоналізмом, як тоді говорилося. Для чого це робилося? Щоб мати певний привід церкву переслідувати.
     Однак не треба думати, ніби заборона УГКЦ – це щось абсолютно нове в світовій історії. Ще імператор Нерон, котрий підпалив Рим, вину за це поклав на християн, щоб мати привід вигнати їх із міста. Так і в ХХ столітті тогочасні Нерони під надуманими приводами піддали УГКЦ репресіям через те, що вона відстоювала істину, не співпрацювала з безбожним режимом, який намагався церкву використовувати у своїх маніпуляціях. Але, дякувати Богові, все має свій початок і завершення. І сьогодні УГКЦ відзначає 25-ту річницю легалізації, тобто можливості відновити свою діяльність.
     — Чесно кажучи, зараз важко навіть уявити, як можна ліквідувати церкву, яка налічувала на той час більше трьох мільйонів віруючих.
     — Схеми, які використав у ХХ столітті комуністичний режим, не були чимось новим. Царське самодержавство теж переслідувало греко-католиків у центральній Україні та на Волині і для зручнішої ліквідації зробило так, нібито самі греко-католики свою церкву ліквідували. В Росії відома фігура Йосипа Семашка, який представляв греко-католиків у Російській імперії і руками якого ще тоді намагалися ліквідувати УГКЦ. Схожі методи застосували і в ХХ столітті. Під керівництвом Гавриїла Костельника була створена так звана «ініціативна група священиків» для того, щоб нібито самі греко-католики ліквідували свою церкву через приєднання до православ'я або, як говорили, через повернення до православної церкви. Але це була цілковита маніпуляція. Навіть якби «ініціативна група» насправді існувала, вона не мала повноважень приймати таких рішень, оскільки в церкві всі рішення приймаються синодом єпископів. Без єпископів жоден собор не легітимний. Тим часом усі греко-католицькі єпископи були ув'язнені чи репресовані вже у 1945 році. І коли 1946-го відбувався так званий Львівський собор під проводом Гавриїла Костельника, на ньому не було жодного єпископа, одні лише священики, про яких пізніше стало відомо, що їх на цей псевдособор збирало НКВС.
     — До речі, доводилося читати, що Гавриїл Костельник не одразу почав співпрацювати з комуністами. Спершу він опирався, але після того, як у 1941 році у нього на очах розстріляли старшого сина, став лояльним до радянської влади настільки, що з часом погодився на організацію Львівського собору 1946 року.
     Постать Гавриїла Костельника справді досить цікава. Він був авторитетним богословом у Греко-католицькій церкві початку ХХ століття. Є свідчення, що його доповіді любили слухати семінаристи. Писав цікаві матеріали, був добре підготовленим спеціалістом. Очевидно, радянській владі потрібна була така авторитетна особа, щоб виконати свої завдання. НКВС знало багато способів ламати людей. Дякувати Богу, це йому не завжди вдавалося. Я вже казав, що жоден із єпископів УГКЦ не співпрацював з радянською владою. Кожен прийняв свій хрест, поселився у таборі, на засланні, багато хто загинув у в'язниці, але жоден свою церкву не залишив, був вірним їй до кінця життя. Так само й священики. Із майже 3,5 тисячі душпастирів більшість опинилася в таборах, тюрмах. Тільки частину з них радянській владі вдалося, як тоді казали, змусити «підписатися», тобто підтвердити свій перехід до православної церкви. Власне постать Костельника — одна з особистостей, яка не могла опиратися репресивній машині. Але ми не можемо виносити йому свого осуду, бо розуміємо, наскільки це була жорстока і безбожна система, що розправлялася з усіма віруючими.
     
     «ЦЕРКВУ НЕМОЖЛИВО ПЕРЕМОГТИ»
     — Як виживала УГКЦ, у якої не стало ні храмів, ні монастирів, а священики опинилися поза законом?

     — Після собору 1946 року всі греко–католицькі церковні особи були заборонені у служінні. Частина священиків, які уникли репресій, працювали на звичайних роботах. У жодному храмі вони не могли правити. Єдиним способом вижити було катакомбне існування. Як у часи перших християн, священики приходили на богослужіння в приватні помешкання. Там збиралися люди, які цінували свою традицію, Церкву і намагалися в таких умовах її зберегти. Багато священиків перенесли довголітнє ув’язнення і відправляли богослужіння в таборах Сибіру і Казахстану. Розповідав мені один священик, який пережив 10 років заслання, як він служив літургію у в’язниці. Замість чаші і дискосу (металеве, золоте чи позолочене блюдце, в яке кладуть частинки просфори. — Ред.) використовував окуляри. В одне скельце крапав вино, а в інше клав шматочок хліба. І так служив службу Божу, лежачи на підлозі, щоб не бачила в’язнична сторожа. Усі в камері брали участь в тому літургійному дійстві. Бо це було те, що їх духовно кріпило і допомагало переживати нелюдські знущання безбожного режиму.
     — До речі, чи відомо, як у подальшому склалися долі тих людей, які забороняли Греко-католицьку церкву?
     — Думаю, навмисно ніхто не досліджував цієї теми. Мабуть, усе-таки суддями для них є не люди, а Бог, який справді об’єктивно знає причини, обставини і діяння кожного з нас і дає кожному те, що заслужив. Але що цікаво — імена тих, хто переслідував Церкву, загубилися в історії. А ті, кого вони переслідували, стають відомі всьому світу. Яскравий приклад — греко-католицький єпископ-ісповідник Миколай Чарнецький, який має відношення і до Волині. Його мучителів, мабуть, ніхто вже не пам’ятає. А коли єпископ Микола Чарнецький помер і був похований у Львові на Личаківському цвинтарі, то його могила постійно зменшувалася. Бо люди приходили і брали з неї землю з глибоким переконанням, що навіть вона є чудодійною. Тому нехай Господь Бог судить діяння людини. За добро Він винагороджує сторицею, а за зло, яке людина робить і за нього не кається, є відповідальність на цьому світі, а ще більше – на тому. Бо людина після своєї смерті опиняється перед справедливим Божим судом.
     — Які уроки треба винести з трагічних подій минулого, адже і в наші дні звучать погрози розправитися з УГКЦ, як це було під час Майдану з уст регіонала Колесніченка?
     Найперше, не треба боятися. Хоч скільки переслідувачів було в історії християнства, усі вони канули в забуття. А Церква існує й буде існувати до кінця днів. Бо її неможливо перемогти. Можна завдати втрат, але знищити неможливо. Все одно приходить час і вона воскресає. Українські греко–католики чекали цього 40 років. Церква завжди оновлюється, проходячи випробування, приносить Богові численних мучеників, які є нашими заступниками перед Богом. Тому скільки б труднощів не виникало, треба завжди покладатися на Господа. А Він буде вести кожного з нас своєю дорогою і допоможе нам усе пережити. Бо церква – це не людська, а Божа установа. І в Бозі наша сила.
     
     
     БЛІЦ-АНКЕТА ВЛАДИКИ ЙОСАФАТА
     -Коли ви востаннє плакали і з якої причини?
     — За все своє життя, мені, мабуть, не наверталися сльози стільки разів, як цього року. За 25 літ свого священичого служіння я відспівав багато сотень усопших. Та не міг без сліз дивитися на юних хлопців, батьків, чоловіків, котрі поклали своє життя на вівтар свободи і справедливого устрою суспільства.
     — Чи повинен єпископ подавати милостиню?
     — Ніхто єпископом не народився, але був покликаний Богом і обраний Отцями Священного Синоду помісної церкви. Милостиня — це вияв нашої любові до ближнього, яка буває не тільки у вигляді грошей. Катехизм християнської науки називає сім діл милосердя для тіла: голодного нагодувати, спраглого напоїти, нагого зодягнути, подорожнього в дім прийняти, хворого і в’язня відвідати, померлого поховати. Є ще сім діл милосердя для душі: грішника навернути, сумного потішити, у сумніві порадити, невіжу навчити, кривду терпеливо зносити, образу з серця прощати, за живих і померлих молитися.
     — Яка світська книга лежить сьогодні на вашому столі?
     — У різні періоди життя я читав різноманітну літературу. Спершу це були народні казки, пізніше зачитувався історичними романами, детективами та науковою фантастикою. Але це все було в юності. У священичому стані на читання світської літератури часу практично не залишається. Хоча нещодавно було бажання взяти в руки «Кобзар».
     — Чи дивитеся новини по телебаченню?
     — Пригадую одного священика, який навчав нас ще в підпільних умовах. Він твердив, що сучасний священик має проповідувати з газетою в руках. Тому вважаю за необхідне стежити за новинами, робити їх критичний аналіз і намагатися зрозуміти наше життя в Божому світлі.

Коментарі

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Залиште своє повідомлення




Календар

Жовтень 2021
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Вересень   Листопад »
    
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31

Історичні дати

Сьогодні: у Києві розстріляли Михайля Семенка та групу інших українських письменників. У Сандормосі цього ж дня розстріляно Антона Крушельницького — письменника, громадського діяча, міністра освіти УНР у 1919 році 84 роки

Відео-архів

© 2013. Всі матеріали на сайті належать автору і охороняються законом про авторські права.