Вхід на сайт


Реєстрація на сайті


Свої новини

Коментарів: 0

Опубліковано: 21.09.2014 20:11  Автор: Всеволод

ОДНИМ ТАНКОМ — ПРОТИ ЧОТИРЬОХ ВОРОЖИХ!

Цими днями інтернет-видання та соціальні мережі поширили сенсаційну інформацію про геройський вчинок нашого земляка командира танка Т-64М Миколу Тишика з 51-ї Володимир-Волинської механізованої бригади, який нібито знешкодив відразу три ворожі панцирники: один підбив, а два інших загнав у болото. Насправді ж усе було дещо інакше. Як саме — дізнавалися з перших уст...

На фото: Бойовий екіпаж волинян (зліва направо): Олександр Пугач, Андрій Мудрик та Микола Тишик.

Валентина БЛІНОВА
     
      ЗАВДАЛИ ПУТІНУ ЗБИТКІВ НА 4,5 МІЛЬЙОНА ДОЛАРІВ
     — Розписали, що я сам із цими танками справився. А я лише командир екіпажу, і без хлопців нічого в мене не вийшло б.., — говорить трохи з обуренням герой сенсації.
     Миколі Тишику 24 роки. Він живе з батьками і бабусею у селі Седлище Старовижівського району. Під час армійської служби, яку проходив у навчальному центрі «Десна» та на Яворівському полігоні, здобув спеціальність танкіста. Потім працював охоронцем посольства в Києві, торговельним агентом у Ковелі. На неоголошену війну пішов із першою мобілізаційною хвилею.
     — Нам зателефонував сільський голова сусіднього Буцина і повідомив, що сина вже шукають, бо він у списках призовників, — пригадує мама Зінаїда Степанівна. — Коля не став чекати, доки принесуть повістку, і наступного дня поїхав у військкомат.
     З Володимира–Волинського у складі танкового формування його направили на Рівненський полігон. Далі — гарячий Схід.
     — Стояли під Савур–Могилою, — розповідає хлопець. — Її поливали вогнем і росіяни, й ополченці. Остаточно взяти висоту ми так і не змогли. З того пекла вибиралися з прикордонниками. Після тих боїв мені дали відпустку. Коли повертався в бригаду, зателефонував друг і попросив замінити його на блокпості біля села Салютне, що за 8 кілометрів від Донецька. Запевнив, що там спокійно. Щоправда, сепаратисти стріляють, але снаряди падають далеко. Я й погодився.
     Старшого сержанта Миколу Тишика призначили командиром танка. В його екіпажі були навідник–оператор Андрій Мудрик із Луцька (його батько Ярослав Михайлович координує родичів, чиї сини, чоловіки, брати беруть участь в АТО) та водій–механік Олександр Пугач із Губина Локачинського району. Вивести з ладу російські бронемашини, на думку старовижівчанина, вдалося тільки тому, що злагоджено діяли всі троє.
     24 серпня сепаратисти почали обстрілювати їхній та сусідній блокпости. Потім на півкілометровій відстані з’явилися танки. У першого башта розвернута назад — у протилежний до напрямку руху бік. Вони просувалися колоною, в якій були легковики та вантажний автомобіль.
     — Ми спершу навіть подумали, що це відходять наші або підкріплення нам іде, — пригадує вояк відчайдушну сутичку, що розгорілася далі. — Коли розібралися, вони почали стріляти. Я теж наказав: «Вогонь!». Російський     Т-72 загорівся. Два інших стали тікати і потрапили в болото. Екіпажі залишили машини. Одна потонула, а друга загрузла. Нам ще вдалося підбити вантажівку з боєприпасами, які вибухали феєрверками. Сепаратисти розсіялися серед поля, де росли соняшники і кукурудза. Снаряд із танка, що опинився поблизу підбитого, влучив у наш. Він загорівся. Ми вистрибнули назовні і почали гасити пожежу. Чули, як свистіли кулі, але не зупинялися, подавали один одному пісок і воду.
     Четвертий Т-72 відступив, і бій вщух. Українські солдати вийшли з укриттів. По рації передали, що втрат немає. Вирішили подивитися на ворожі машини зблизька.
     — Підійшли до тієї, яка горіла, — веде далі Микола. — Я крикнув: «Є хто живий?». Замість відповіді чули, як усередині стріляли від вогню патрони. Потім оглянули ту, що застрягла в болоті. Наступного дня витягнули її українською бронемашиною, що підійшла на наш блокпост.
     У російському танку хлопці знайшли комуністичний стяг, посвідчення учасника «Народного ополчения Донбасса», фару харківського спецназу «Оплот», який формував загони антимайданівської самооборони. Загалом, як повідомляють ЗМІ, бойовий екіпаж із Волині знищив три Т-72 та вантажівку з боєприпасами, завдавши терористам збитків майже на 4,5 мільйона доларів!
     
     НАШІЙ АРМІЇ ПОТРІБНІ СПРАВЖНІ КОМАНДИРИ
     …Коли наш земляк вдруге приїхав у відпустку, батьки зустріли його сльозами. Микола спочатку нічого їм не розповідав про бій проти чотирьох танків. Тож про те, що отримав таку винагороду за мужність, рідним повідомив депутат Старовижівської районної ради Михайло Шлапай, який часто підтримує його телефонними дзвінками.
     Наступного дня хлопець пішов до місцевої церкви, де прихожани зустріли його як героя.
     — Ми готові тобі руки цілувати, — казали.
     — Але ними тримав зброю, — віднікувалася мама героя.
     — Він, як й інші наші солдати, обороняє Україну від Путіна, — відповідали односельчани.
     Сам Микола вважає, що його екіпаж у тому бою не міг вчинити інакше. Бо якби злякалися, відступили, терористи знищили б і сусідні блокпости. Але у кожного солдата свій запас міцності. Не в усіх витримують нерви, коли доводиться на плащах-наметах виносити поранених чи вбитих. Тому, буває, й розбігаються хлопці, як–от із їхнього блокпоста біля Салютного, де з п’ятдесяти вояків після боїв 24—26 серпня залишилося лише дванадцятеро.
     — Не ображаюся на тих, хто після відпустки залишається вдома. Вони не хочуть гинути під кулями, бо їх, озброєних лише автоматами, генерали, полковники кидають проти танків, як гарматне м’ясо, — міркує наш земляк. — Російська зброя сильніша, ніж наша. Їхні «Гради» стріляють більшою кількістю снарядів і на дальшу відстань. А Т-72 має потужніший двигун, досконалішу систему керування та наведення вогню, ніж український Т-64М. Через застарілий радіозв’язок не можна також точно коригувати вогонь.
     За його словами, крім зброї, боєприпасів та пального, все решта постачають волонтери — з Волині, Маріуполя, Києва. Вони не менші герої, ніж ті, хто воює з терористами та російськими спецназівцями. Тим часом офіцери бояться навіть показатися там, де стріляють. На фронті бійці вже мають за правило вирушати на завдання на дві години раніше, ніж накажуть зі штабу, щоб не потрапити під ворожий обстріл. І додає: нема у нас справжніх командирів.
     ...Його оберіг — натільний хрестик, який подарувала сестра. Ще на одному ланцюжку носить іменний медальйон із розплющеної потягом монети, на якій вирізьбив своє ім’я та прізвище. Після боїв під Амвросіївкою вирішив відростити козацького оселедця.
     — Україна для мене — це рідна земля, — ділиться думками Микола Тишик. — Ніхто, крім нас, її захищати не буде. Тому маємо вистояти і перемогти.
     На кожну відпустку йому випадала приємна подія — стати хрещеним батьком. Цієї неділі у церкві тримав на руках немовля і мріяв про сина. Кохана — не проти.
     
     Фото з архіву Миколи ТИШИКА.

Коментарі

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Залиште своє повідомлення




Календар

Грудень 2021
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Листопад   Січень »
  
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
  

Історичні дати

Сьогодні: Гнідавський цукровий завод (нині ПАТ «Гнідавський цукровий завод») випустив першу продукцію 63 роки

Відео-архів

© 2013. Всі матеріали на сайті належать автору і охороняються законом про авторські права.