Вхід на сайт


Реєстрація на сайті


Свої новини

Коментарів: 0

Опубліковано: 04.06.2014 22:29  Автор: Всеволод

ХОЧ ЛАМАЛИ РУКИ ДВЕРИМА, ПОБРАТИМІВ НЕ ВИДАЛА

18 травня в Україні вшановують жертв політичних репресій. Цьогоріч у цей день починають відзначати й 60-річчя Кенгірського повстання політичних в’язнів ГУЛАГу...

 Леся БОНДАРУК
    Серед жертв політичних репресій в СРСР найбільше було українців. Загартовані національно–визвольною боротьбою в УПА, що зародилася на Волині, вони продовжували боротися і в радянських концтаборах. Ця незламність духу навіть в умовах безправ’я і ув’язнення стала гідним прикладом для представників різних національностей. І вони приєднувалися до руху опору в ГУЛАГу.
     Волинянка Віра Шевчук (у дівоцтві Довгун) — одна з небагатьох учасників цього спротиву, які й сьогодні можуть повідати свою важку життєву історію. Народилася у 1928 році в селі Крупа Луцького району. По закінченню 10 класів школи, бібліотекарських курсів працювала завідувачкою сільської бібліотеки. З юних літ активно долучилася до націоналістичного підпілля. Очолювала юнацьку сітку ОУН — вечорами у неї вдома збиралася патріотично налаштована молодь.
     Із книжками для бібліотеки Віра часто отримувала секретні матеріали для повстанців, які підпільною мережею передавалися далі. Разом із татом заготовляла лікарські трави для воїнів УПА. Не раз доводилося їй відвозити ліки та різні матеріали у повстанську криївку в селі П’янє Острожецького району на Рівненщині. Саме тут перебували керівники націоналістичного підпілля — провідник ОУН на північно–західних українських землях у 1948—1952 роках Василь Галаса–Орлан із дружиною Марічкою Савчин, командир УПА–Північ Іван Литвинчук — Дубовий.
     Діяльність Віри Довгун, яка мала два псевдо Стара та Вір, не лишилася поза увагою карально–репресивних органів. Через зраду 20 лютого 1948–го її заарештували. Два дні потому за гратами опинився і батько. У Теремнівській сільській раді енкавеесівець Вишняков на допитах ламав їй руки дверима, аби видала повстанців. За кілька днів незламну зв’язкову УПА переправили до слідчої тюрми Луцька. Знову нестерпні катування на допитах, після яких слідчий Цибулькін ногами спихав знесилену дівчину по сходах у камеру.
     5 квітня 1948–го військовий трибунал військ НКВС Волинської області засудив Віру на 25 років ув’язнення і 5 років позбавлення громадянських прав із конфіскацією майна. Її батька на 10 років відправили у мордовський концтабір. Нескорену волинянку повезли до Києва, звідти — у харківську пересильну тюрму і далі етапом у концтабір особливого режиму «Степлаг», що в Кенгірі Казахстану.
     — Нас відправили у кам’яний кар’єр. Голодні й безсилі, ми каторжно працювали ломом, киркою. Потім перевели на цегельний завод. Тут з іншими бранками вантажила глиною вагонетки. Згодом на будівництві також мусили все робити вручну, — згадує пані Віра.
     Нестерпні умови утримання у концтаборі, а також підпільні дії українських і прибалтійських політичних в’язнів спонукали готуватися до повстання, яке стало унікальним явищем в історії боротьби з радянським тоталітаризмом. Воно вибухнуло 16 травня і тривало до 26 червня 1954–го. Після тривалих переговорів Кремль зумів зламати опір політв’язнів, лише ввівши у повсталу зону танки проти людей.
     — Не можу забути, як танки душили моїх друзів, — зі сльозами на очах згадує Віра Довгун–Шевчук. — Досі в пам’яті, як загинула волинянка Уляна Сидорук. Її голова полетіла в одну сторону, а рука в іншу.
     В’язні таки домоглися поліпшення умов утримання. Згодом їхні справи переглянули, і протягом 1955—1956 років засуджених масово звільняли. Віра вийшла на волю 5 березня 1955–го. Перед цим її з Кенгіру переправили у табір Балхаш, що в Карагандинській області. Там вона працювала на спорудженні заводу, дуже шкідливому для здоров’я. Згодом прокладала залізничну колію.
     Повернувшись до Луцька, тривалий час не могла приписатися, а відтак і знайти роботу. Через знайомого батько допоміг влаштуватися на будівництво маляром, де трудилася до виходу на пенсію. Після ув’язнення вона вийшла заміж, виростила сина.
     Сьогодні Віра Шевчук є активною учасницею Братства вояків ОУН і УПА Волинського краю, Спілки політв’язнів і репресованих. Радянська тоталітарна система відібрала у неї молодість і підірвала здоров’я, але не могла здолати волелюбний дух та любов до України. «А ґрати? Що ж! Це канва історії. Треба ж на чомусь вишити Обличчя Свободи», — написала поетеса Ліна Костенко про Віру Шевчук та інших українських нескорених політичних в’язнів.  n
     
     ДОВІДКА
     За оціночними даними на підставі архівних матеріалів Служби безпеки України, від 1927–го до 1990 року в Україні було заарештовано понад мільйон осіб. З них 545 тис. — засуджено, у тому числі щонайменше 140 тис. — розстріляно. Крім того, від кінця 1920–х і до початку 1950–х із України виселено 2 млн 880 тис. розкуркулених селян і членів їхніх сімей. Більшість репресованих були українцями, але жертвами терору в Україні стали також росіяни, поляки, німці, євреї, представники інших національностей.
     На фото: Віра Шевчук cеред бойових подруг вона – друга зліва.
 

Коментарі

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Залиште своє повідомлення




Календар

Листопад 2021
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Жовтень   Грудень »
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
     

Історичні дати

Сьогодні: Сталін пояснив голод в україні тим, що у колгоспи "пробралися саботажникі" 89 років

Відео-архів

© 2013. Всі матеріали на сайті належать автору і охороняються законом про авторські права.