Вхід на сайт


Реєстрація на сайті


Свої новини

Коментарів: 0

Опубліковано: 01.05.2014 23:08  Автор: Всеволод

ФАЛЬСИФІКАТОРИ НЕ ВГАМОВУЮТЬСЯ

При асфальтівці Володимир-Волинський - Ковель, не доїжджаючи до села Верба, на перехресті на село Охнівка стоїть високий залізний хрест до п'яти-шести метрів висотою. Посеред хреста дві таблички польською та українською мовами, а нижче - букет квітів. А вже на майданчику стоять свічники-лампадки. На табличці напис: «161 полякам, мешканцям Верби, які загинули в 1943 році. На вічну пам'ять. Родичі». Такий же напис польською мовою

Ярослав ЦАРУК, краєзнавець, історик.
     
     Навіть у книжці «Геноцид, вчинений українськими націоналістами над польським населенням Волині 1939-1945 р.р.» польських дослідників Владислава і Єви Сємашків (батько і дочка), виданій у 2000 р. в кілька тисяч примірників, на сторінці 945 записано, що «у селі і маєтку Верба загинуло 9 (дев'ять) поляків». То звідки ж і ким взято число 161? І то ще не все. Цей напис з'явився нещодавно, а до того тут кілька років був інший напис: «1617 полякам села Верба, що загинули в 1943 р., на вічну пам'ять. Родичі».
     А свідки, мешканці села Верба, стверджують, що в селі загинуло 4 (чотири) поляки, і що їх стільки ж проживало, і ще до 65 українців загинуло тоді від поляків. (У мене є всі прізвища загиблих поляків і українців - Я.Ц.). Та перераховувати їх у газеті, мабуть, нема рації. Як доказ додаю фото з пам'ятника - хреста і таблиці з написом.
     Такий же пам'ятник-хрест стоїть на роздоріжжі в селі Жовтневе з написом на табличці: «69 полякам, мешканцям Могильно, які загинули в 1943 році. Вічна пам'ять. Родичі» (Могильно - колишня назва села Жовтневе). Але свідки села в один голос стверджують, що їх стільки тут не проживало і загинуло поляків 10-12.
     Перед в'їздом у село Свійчів з правого боку на такому ж хресті на таблиці написано: «Пам'яті знищеного храму. 196 поляків, мешканців села Свойчів, котрі загинули у 1943 році, на вічну пам'ять. Земляки».
     Це фото 24 грудня 2008 року. А до того на цій табличці була цифра 96. Зараз добавлено лишень одиницю і стало замість 96 - 196. Просто і ясно. А між іншим старожил села Дубенчук (Мартин - дівоче) Ольга Павлівна, 1920 р.н., ще 2003 року мені розповідала, перераховувала всіх поляків, які загинули і яких рятував її тато Павло, і не змогла пригадати більше, аніж 16, що загинули в селі.
     Річка Турія розмежовує Володимир-Волинський район з Турійським. Село Домінополь було розташоване за річкою, але воно належало до Володимир-Волинського району. Село польське, розташоване за річкою, а навколо - ліс. Поряд із селом розташований смолзавод (Гулярня -Гожельня) з чотирма дворами, де випалювали дерев'яне вугілля, терпетину.
     Разом там було 45 дворів, була польська пляцувка. А за півтора-два кілометри розташоване село Вовчак, де була розміщена Поліська Січ УПА. Жили мирно. Якось поляки запропонували поїхати в село Купичів Турійського району, де був польський штаб, щоби домовитись про спільні дії проти німців. Українські повстанці спорядили дві підводи, на які вмістилося 8 боївкарів. Виїхали рано-вранці. Поляків було три підводи. Вони їхали попереду. Проїхали вже далеко, за село Оса. У лісі поляки зупинилися і коли українські повстанці під'їхали впритул, вони в упор їх розстріляли, а трупи відтягнули далі у ліс.
     Але один був прострелений в груди, та живий. Він доповз до дороги, і тут під'їхав селянин, який і доставив пораненого в село Вовчак, де він розповів, що з ним сталося. Сотенний організував засаду, і коли поляки поверталися, то були побиті, а двох уцілілих і одного пораненого взято в полон і при допитах з'ясували, що полякам було наказано побити повстанців, в Купичеві взяти зброю до 30 гвинтівок, 2 «дегтярі», набої для озброєння пляцувки у Домінополі і знищити щойно створену сотню УПА у Вовчаку. Так доля села Домінополя була вирішена.
     12 липня 1943 року вночі село було оточено і вибито всіх поляків - від малого до старого. Про цю подію розповідав колишній курінний суспільник Василь Горун, якому в камері смертників розповів оцей колишній вояка УПА, що тоді був поранений, а його сім товаришів побиті.
     Тоді в селі Домінополь на Гожельні - смолзаводі було вбито 218 поляків. (Маю всі прізвища). Польські історики Сємашки пишуть, що було вбито 250 людей. А на таблиці, що на хресті, написано: «490 полякам, мешканцям с. Домінополь, котрі загинули в 1943 році, на вічну пам'ять. Земляки».
     Це найбільші втрати поляків в одному селі у Володимир-Волинському районі. Це просто жах, що вбито 218 осіб. Але навіщо поляки приписують ще більші цифри, кому це потрібно?
     Біля дороги Володимир-Волинський - Верба-Ковель колись була польська колонія. Польські історики написали у своїй книжці, що в колонії загинуло 13 поляків, а в 2010 році був поставлений хрест і на табличці напис: «110 полякам, мешканцям села Галіновка, котрі загинули в 1943 році, на вічну пам'ять. Земляки». І лише в селі Селець на дошці подібного хреста напис: «Полякам, мешканцям навколишніх сіл, котрі загинули в 1943 році. На вічну пам'ять. Земляки».
     Польські історики Владислав і Єва Сємашки у своїй книжці написали, що у Володимир-Волинському районі в теперішніх межах загинуло 1446 поляків, мої дані - близько 700. Поляки пишуть, що на відплату вбили 69 українців, а я встановив по прізвищах, іменах - 1244 особи і ще близько 200 немає можливості встановити прізвища.
     Гадаю, ви вже переконались, наскільки перебільшують поляки свої втрати, - це історики, дослідники, але того виявилося замало встановлювачам хрестів, і вони ще від себе дають стільки польських жертв, скільки їм підказує їхня уява, незважаючи на будь-яку правду, честь свою і шану, бо як можна пояснити такі написи, що я описав і сфотографував на всіх пам'ятниках? І за кого вони нас, українців, мають?
     І такі польські хрести стоять не тільки у нашому районі. Я бачив їх і з подібними написами в Іваничівському, Локачинському, Турійському, Любомльському районах. Мабуть, не помилюся, якщо скажу, що вони, польські хрести, є і по всіх районах області.
     Але й це ще не все. Кожного року 11 липня приїжджають до нас із Польщі туристи, родичі загиблих, моляться біля цих хрестів, виступають з промовами, фотографуються на їх фоні, знімають кіно і всю цю неправду, весь бруд везуть, показують вже в Польщі, на весь світ розказують і показують, які то ми, українці, різуни, сокирники. Бач скільки вибили мирних поляків, і не згадають кількість вбитих українців поляками, бо ж ніде це не написано, не зафіксовано на пам'ятнику.

ВІЙНА ВСЕ СПИШЕ?


Пора навчитись шанувати свою історію
     
     Глибокі шрами в історичній пам'яті волинян залишила Друга світова війна, що виросла з польсько-німецької війни 1939 року. Один із періодів тих жахів отримав пізніше назву українсько-польського протистояння 1943 року
     
     Антон СТУПАК
     
     Про той час і уроки, що витікають із пам'яті про українсько-польське протистояння 1943 року, змушує думати стаття Ярослава Царука «Фальсифікатори не вгамовуються», надрукована в одному із номерів «Волині». Стаття привертає увагу до того, як фальсифікується кількість жертв польської сторони цього протистояння. Автор не замовчує жорстокої правди історії нашої минувшини, коли представники обох народів - як українці, так і поляк - були пішаками в брудній грі міжнародних гравців.
     Гідні наслідування дії польської сторони, що наполегливо встановлює Хрести пам'яті жертвам протистояння на Волині. Так твориться ілюзія, що не було на Волині польських пляцувок, що не було на Волині цілого збройного формування 27 дивізії Армії Крайової.
     А що ж ми, вайлуваті і благодушні волиняки? А що представники влади, які обирались всі ці роки волинянами? Влада також пам'ятає, що волиняни брали участь в німецько-польській війні, яка вибухнула 1 вересня 1939 року, що учасники бойових дій з резерву самостійно добирались до військових частин і ставали на захист Батьківщини. Волиняни усіх національностей в складі Війська Польського першими стали до збройної боротьби проти гітлерівської чуми і багато з них полягли на полі бою з націонал-соціалістичною Німеччиною в 1939 році. Та на якому волинському меморіалі пам'яті пошановані їх жертви? Єдине, що інколи проривається через ідеологічний цідилок, - це те, що учасникам боїв 1939 року уряд сучасної Польщі виплачує свою пенсію. І це робить честь польській владі.
     Постає питання: хто ж повинен із почуття громадянського обов'язку і за службовим статусом турбуватись про історичну пам'ять? Не зрозуміло, де наші українські Хрести нашим землякам на нашій землі?
     Ставлення влади до пам'яті жертв складних українсько-польських стосунків на території сучасної Волині ілюструє знищене 19 квітня 1943 року поляками і німцями село Красний Сад. Село зараз належало б Михлинській сільській раді Горохівського району. Влада добре інформована про трагедію села, що так і не відродилось. Тим дивніше виглядає відсутність будь-якого реагування. У 2009 році громадські організації зверталися до обласної ради з пропозицією про пошанування пам'яті села. Надійшла обнадійлива відповідь: «Передбачено на 2010 рік реконструкцію стели спалених сіл на Меморіалі слави, куди буде внесено і село Красний Сад». Який зараз рік на календарі?
     Не відаємо, як наші сусіди встановлювали свої Хрести пам'яті, та вважаємо, що на таку акцію був дозвіл місцевої влади. Думається, що нашій владі легше поставити хрест загиблим полякам, ніж українцям. Адже багато хто з владців виріс з комуністичної шинелі, де втовкмачувалось в мізки, що українець - це мазепинець, петлюрівець чи бандерівець. Один із ефективних способів боротьби з українством є плекання безпам'ятства - що і робиться. Про наше безпам'ятство так написав історик Олександр Палій: «Безпам'ятство - чи не головна причина бід і невдач. Історія любить повторюватися, особливо якщо не вивчені її уроки».
     Залишається відкритим питання, коли буде пошанована пам'ять згадуваного села Красний Сад і його загиблих мешканців? Як і коли буде пошановуватись пам'ять українців Волині, що впали у протистоянні 1943 року? Ярослав Царук у своїй статті роздумує про те, що ніде «не згадують кількість вбитих українців поляками, бо ж ніде це не написано, не зафіксовано на пам'ятнику». Годі чекати такої згадки, адже до сих пір не знаємо точно, скільки ж громадян УРСР загинуло в роки війни. Відходять останні свідки. Чи станемо ми мудрими учням наших сусідів-поляків, чи зможемо ствердити, що «ніхто не забутий»?

Коментарі

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Залиште своє повідомлення




Календар

Жовтень 2021
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Вересень   Листопад »
    
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31

Історичні дати

Сьогодні: Угорське повстання. У Будапешті спалахнуло антикомуністичне повстання. Того ж дня радянські війська отримали наказ про вторгнення в «братню країну», щоб придушити спротив. За два тижні боїв загинуло понад 2,5 тис. угорців і 720 радянських солдатів. 65 років

Відео-архів

© 2013. Всі матеріали на сайті належать автору і охороняються законом про авторські права.