Вхід на сайт


Реєстрація на сайті


Свої новини

Коментарів: 0

Опубліковано: 01.05.2014 22:51  Автор: Всеволод

«ЗГОРАНСЬКА ВАРТА» НА СТОРОЖІ УКРАЇНСЬКОЇ ПАМ’ЯТІ

Наше поліське село Згорани розташоване в долині, яку обрамляють з трьох різних боків три пагорби, які за поліськими мірками тут називають горами: з боку лісу і Полап — гора Герасимиха, з боку Любомля — Горбикова або Оленяча гірка, а з боку Шацька — Герелиха чи Герельська гора. І так склалося, що біля всіх трьох гірок відбулися бої вояків УПА з німцями та енкаведистами

На фото: Учасники вшанування біля Хреста пам’яті на Геренській горі.

Володимир ЛИС
     
     Біля Горбикової були дві сутички хлопців знаного повстанського провідника Бика (Бикова) — спочатку у сорок четвертому з німцями, а потім, вже наприкінці війни, з прикордонниками, які рухалися до Згоран. На хуторі біля Герасимихи, де жив мій дядько Павло Лис, відбувся останній бій біля села 22 липня 1950 року, який вели вояки з сотні Чехури. Але найбільш пам’ятний і кровопролитний бій вели повстанці з німецькими карателями 16 липня 1943 року саме біля Герелихи. Тоді, тієї пам’ятної досі для місцевих жителів п’ятниці, на відрізку дороги Згорани—Власюки вояки УПА напали на німецьку автоколону.
     Волинські історики, зокрема уродженець Згоран, уже покійний, професор Іван Кічий, місцеві краєзнавці, насамперед директор Любомльського історичного музею Олександр Остап’юк і депутат Любомльської районної ради Богдан Зосимчук, а також автор цих рядків намагалися кожен по-своєму взнати у місцевих жителів обставини того бою. Усі свідки сходилися в одному, що очолив упівців житель Згоран Володимир Кушнір. За однією із розповідей, яка нагадує трохи новітню романтичну легенду, у Володимира була кохана дівчина. Кажуть, що звали її Агапія Антонюк, а два її брати були спочатку поліцаями, а потім пішли в УПА. Сама ж дівчина стала зв’язковою. І якось Агапію випадково впізнали і видали німцям польські шуцмани, які раніше служили разом з її братами. Агапію заарештували і в Любомлі закатували до смерті. От Володимир, дізнавшись про те, що з Любомля рухається німецька колона, яка вирушила в каральну операцію, і вирішив помститися за смерть коханої.
     За іншою версією, розвідка упівців довідалася, що з Любомля на Шацьк рушила колона з чотирьох чи п’яти легкових та стільки ж бортових машин і танкетка. Вони мали забрати у Шацьку місцевих, зігнаних з різних сіл юнаків і дівчат, призначених для відправки на каторжні роботи до Німеччини. Вирішено було перешкодити цьому. Втім, можливо була і дівчина, закатована гестапівцями, і те, що повстанці вирішили не допустити вивозу української молоді до осоружного рейху.
     Достовірно те, що до десятка, за іншими даними — до двох десятків повстанців, влаштували засідку саме на Герельській горі. Місце було обрано вдало, адже гірка майже нависає над шосейною дорогою Любомль—Шацьк. Коли колона наблизилася, по ній відкрили вогонь. Повстанці мали кулемет, отож спочатку перевага, враховуючи фактор несподіванки, була на їхньому боці. У тому бою від куль вояків УПА загинуло чимало окупантів. Зі слів службовців німецької канцелярії, замовили 42 чи 43 труни. Та у гітлерівців була рація і вони викликали з Любомля підмогу. Ворогам вдалося обійти упівців з тилу і вони змушені були відступити. Але Володимир відмовився йти разом з усіма і залишився з кулеметом прикривати побратимів. Він був похований на кладовищі у Згоранах.
     Відгомін того бою пролунав на патріотичному з’їзді “Згоранська варта”, організованому волинськими національно-демократичними організаціями, зокрема молодіжною організацією ВО “Свобода”. До Згоран прибули й ветерани ОУН—УПА з Луцька і Любомля. Усі присутні разом із нечисленними представниками місцевого населення здійснили хресний хід до місця, де нині встановлено хрест, який тепер відновили за сприяння головного лісничого ДП «Любомльське лісове господарство» Михайла Пісюка. Були й представники обласних та районних організацій кількох політичних партій. Не з’явилися лише очільники чи навіть представники районної влади. У них, видно, інше уявлення про історію й інші ідеали.
     На камені-стелі біля підніжжя хреста викарбувані рядки із Євангелія від Івана: “Ніхто не має більшої любові над ту, як хтось покладе душу свою за друзів своїх...”. А також текст коротко розповідає про обставини того бою. Панахиду по загиблих відслужив настоятель Свято-Михайлівського храму УПЦ Київського патріархату з Любомля отець Віктор.
     Були зворушливі спогади про той пам’ятний бій, про інші бої повстанців за волю і незалежність України, які УПА вела на два фронти — проти гітлерівських загарбників і червоних поневолювачів. Про необхідність пам’ятати героїв, які поклали свої голови у тій боротьбі, говорили під час мітингу-реквієму голова крайового Братства ветеранів ОУН—УПА імені Клима Савура Василь Кушнір, учасниця національно-визвольної боротьби, колишній політв’язень Марія Ткачук, яка прочитала проникливого вірша про боротьбу за волю України, заступник голови обласної організації ВО “Свобода”, депутат обласної ради Євген Мельник, директор Любомльського історичного музею Олександр Остап’юк, голова Любомльської районної організації “Свободи” Микола Сущик.
     Із особливою увагою слухали ті, хто зібрався цього літнього дня на Герелисі, виступи місцевого жителя Володимира Оксентюка і колишнього вчителя історії, також згоранця, Івана Боярчука. Володимир Оксентюк розповів про цікаві обставини того бою, згадав, що місце, де відбувся бій, було залите кров’ю ворогів, а Володимир Кушнір лежав присипаний гільзами. Він пам’ятає, як убивався за сином його батько Дем’ян, як хоронили героя згоранці.
     Після бою карателі рушили до Власюків і спалили кілька хат, замордували місцевого старого селянина Терешка, який спробував сказати щось не так окупантам. У тому бою, крім Володимира Кушніра, загинуло ще четверо повстанців. Це Іван Оксентюк і Лукаш Чишій із села Перешпи (нині Заозерне). А прізвища двох полеглих бійців, жителів сіл Грабове і Запілля, поки що встановити не вдалося. Отож, гадаємо, що поруч із іменем Володимира Кушніра на плиті з’являться всі імена героїв бою.
     Не можна не згадати і такого промовистого факту. У шістдесяті і сімдесяті роки, коли наставало літо, на горі з’являвся дерев’яний хрест, а на ньому, а також на найближчих деревах — жовто-блакитні і червоно-чорні стрічки. Їх зривали, хрест знищували, але вони через якийсь час з’являлися знову. Пригадую, як пошепки переповідав мій колишній однокласник із Перешпи, як його посилали малого вішати стрічку, бо ж малолітньому хлопцеві за це, мовляв, нічого не буде. І тепер як нагадування про ті часи і патріотичну сміливість довкола місця, де відбулася панахида і мітинг-реквієм, також були пов’язані такі стрічки.
     До хреста і стели лягли вінки і квіти. Церковний хор Свято-Михайлівського храму виконав повстанські й патріотичні пісні, а всі присутні заспівали Гімн “Ще не вмерла Україна”. Спілкування вже з місцевими жителями і відпочиваючими учасників акції “Згоранська варта” відбулося увечері, а також наступного дня. Захоплено відзначили молоді згоранці — під час влаштованої спільної своєрідної дискотеки звучали лише народні й сучасні українські пісні. Організатори акції пообіцяли, що ця “Варта” у Згоранах відтепер буде кожного року. От тільки висловлювались побоювання, чи знову не спиляють хрест, як то вже було кілька разів вже й у роки незалежної України. Адже декому й досі хочеться, аби ми не пам’ятали своєї справжньої історії, не мали історичної пам’яті, на сторожі якої стала молода “Згоранська варта”.

Коментарі

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Залиште своє повідомлення




Календар

Листопад 2021
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Жовтень   Грудень »
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
     

Історичні дати

Сьогодні: Львівському журналі «Зоря» вперше вийшов друком вірш 13 — річної Лесі Українки «Конвалія». 137 років

Відео-архів

© 2013. Всі матеріали на сайті належать автору і охороняються законом про авторські права.