Вхід на сайт


Реєстрація на сайті


Свої новини

Коментарів: 0

Опубліковано: 19.04.2014 21:43  Автор: Всеволод

ЗАКОН «ПРО П’ЯТЬ КОЛОСКІВ» КОСИВ ХЛІБОРОБІВ ПІД КОРІНЬ

ЧОМУ Ж ТЮРМИ БУЛИ ПЕРЕПОВНЕНІ?
     Ця публікація адресується насамперед простим комуністам Любешівщини. Як відомо, донедавна там була комуністична районна рада, в організаціях, установах і т. д. перебували начебто сотні партійців. Цей матеріал не для партійних функціонерів, які тримають в офісах портрети Сталіна та його погруддя, — їм уже нічого не допоможе. Як і ветеранам, котрі несуть портрети генералісимуса в колонах на чолі з мільйонерами, і впевнені, що завдяки вождю, а не мільйонам солдатів, з життям яких не рахувались, здобуто перемогу. Ні, документи про масові репресії, голодомори, виселення народів і т. д. не вплинуть на свідомість недоумків, рабів та нащадків енкаведистів. У статті наводжу страшні факти, які у нормальних людей повинні викликати жах своєю… буденністю і системністю.
     Не раз чув від старших людей, що на початку 50-х років, аж до смерті тирана, тюрми Ковеля, Володимира–Волинського та Луцька були переповнені злочинцями. Хто вони? Кого ще на той час не додушили? Майже всі повстанці — сільські хлопці — загинули в сутичках із червонопогонниками. Господарі, в яких хати під бляхою, з ярликом «куркулі» опинилися на лісоповалах, тисячі сімей «бандпосібників» були вивезені у віддалені райони Сибіру, переселено хутори і т. д. Селяни в примусовому порядку були позбавлені майна і загнані в колгоспи. То який міг бути супротив?
     Я переглянув підшивку газети «Радянська Волинь», органу обкому партії та облвиконкому, за 1952 рік. Висвітлені події тішили читачів. Волиняни готували трудові подарунки ХІХ з'їздові партії Леніна—Сталіна. Трудящі горіли бажанням достроково виконати зобов'язання, взяті в листі до дорогого т. Й. В. Сталіна. Колгоспи змагалися, щоб першими завершити план хлібозаготівель та виконати «першу заповідь» перед державою і Сталіним. Як любили його на Волині в 1952 році, за рік до смерті, видно з вірша маститого автора:
     Хай колоситься майбутнє
     в нашій радянській родині,
     Думами, серцем, трудами,
      Батьку, ми з Вами єдині,
     Хай процвітає Вітчизна
      і зеленіє дубами
     Вчителя діло велике,
      наче те море безкрає,
     Добре, що в серці народу
      Сталіна ім'я палає.
     Сталіна ім'я палає!

     На шпальтах головної газети області не було жодної згадки про суддів, прокурорів, міліцію і т. д. Здавалось би, які тюрми, якщо злочинців немає?..
     
     ВДОВУ УВ'ЯЗНИТИ, ЧЕТВЕРО ДІТЕЙ — У ДИТБУДИНОК
     І все ж завдяки збереженим архівним матеріалам можна намалювати правдиву картину. Ось довідка 1952 року під назвою «Про стан і заходи посиленої боротьби з рештками бандитського оунівського підпілля». Отже, тривала уже посилена боротьба… І все ж найбільш масово виявляли шкідників завдяки дії Указу Президії Верховної Ради СРСР від 4 червня 1947 року «Про кримінальну відповідальність за крадіжку державного і громадського майна» або, як влучно говорили в народі, закону «про п'ять колосків». У ряді областей України в 1946—1947 роках голод був не лише через посуху. За межі України ешелонами вивозився хліб. Тільки в країни Східної Європи та Францію для підтримки режимів, що там встановилися, було безкоштовно відправлено до 2 млн тонн зерна. Після руйнівних хлібопоставок та податків на початку 50-х років спорожніли комори і у волинських селян. Люди шукали хліб на полях, які ще донедавна їм належали. Сільські діти пам'ятають, що батьки забороняли навіть ходити по стерні, а тим більше збирати колоски. У злощасному указі не йшлося про конкретну кількість взятого зерна. У виправно-трудові табори на термін від 7 до 10 років відправляли за пуд хліба, а за повторну крадіжку — від 10 до 25. Недаремно суди відбувалися під застережливим лозунгом: «Колосок до колоска — буде пуд».
     … Стражі порядку — дільничний уповноважений Камінь-Каширського райвідділу міліції МДБ та завскладом колгоспу імені Старченка вивідали таємницю. Діти колгоспниці Євдокії Козак їм сказали, що мати пішла на ніч у райцентр, аби купити хліба. У кмітливих дозорців виник закономірний сумнів: де ця бідна жінка взяла гроші на хліб? Не інакше, як зібралася красти жито з колгоспного масиву. Захисники громадського добра за пляшкою самогонки вичікували довгенько, аж поки о 4 годині 30 хвилин побачили жінку, яка несла щось у рядні. Євдокія Козак зізналася, що за 2,5 кілометра від села молотила снопи. Разом із половою збіжжя «потягнуло» на 17 кг 200 г. Засіки Батьківщини поповнились, а колгосп наблизився до виконання першої заповіді держави.
     Поясню, що термін «молотити» не зовсім відповідає значенню цього слова. Люди вночі розстеляли рядно, клали на нього снопа і молотили не ціпом, а палицею. Потім зерно на печі сушили, мололи на жорнах, пекли хліб.
     Колгоспниця була несвідома, неграмотна, провини не визнала. Але вмілі слідчі знайшли палицю, копу, намалювали схему і викрили злодійку. Слідство встановило, що Євдокія Іванівна «не занималась общественно-полезным трудом», мало виробила трудоднів. Ось дані з довідки-характеристики про те, що Євдокія Козак «является красноармейкой, муж погиб в Отечественной войне», виховує четверо дітей віком 22, 4, 9 і 5 років. Але це не розжалобило суд Камінь-Каширського району, який 6 жовтня 1952 року на підставі ст. 3 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 4 червня 1947 року обрав покарання для вдови — п'ять років ув'язнення у виправно–трудових таборах без конфіскації майна. Конфісковувати було нічого — хата з дітьми і сарай. Турботливий суд подбав про дітей і прийняв окрему ухвалу: «Оприділити на виховання дітей засудженої Козак в дитячий будинок».
     З постанови про опис майна жительки с. Личини Варвари Кисляк, в якої було проведено обшук: «18 серпня 1952 року скоїла крадіжку 12 снопів жита, 21 снопа пшениці, 16 серпня нарвала колгоспного вівса в кількості 3 кілограми». Висновки зроблені на основі здогадок. Така рецидивістська діяльність «тягнула» на 20 років ув'язнення. Її стара мати Федора Григорівна пояснила: «Півтора пуда жита купила в Ковелі, один пуд отримав чоловік у колгоспі як аванс. Дочка трохи намолотила на колгоспному полі, я їй казала: «Не кради». На овес ми ходили вдвох. Я стояла на сторожі, а Варка смикала овес». Це пояснення трактувалось слідчим як «преступная связь со своей дочерью: нарвали 3 кг овса, обмолотили и положили сушить на печку». Господар Степан Кисляк відрікся від «преступной связи»: «Я нічого не знав. Весною було таке, що не мали що їсти». Мудрий народний суд врахував, що Федора Григорівна принципово звинувачувала дочку в крадіжці, а тому її вина була не доведена.
     20-річній Варварі Кисляк, жительці села Личини, за соціальним походженням із бідняків, яка мала однорічного сина Олександра, народний суд призначив покарання — ув'язнення у виправно-трудових таборах терміном 8 років. Дитину у виховний заклад не відправили — і на тому спасибі.
     «Свідомі» колгоспники підказали фінагенту, що інший житель села Личини Іван Здробилко краде снопи пшениці. Дільничний провів обшук і в садибі виявив чотири снопи пшениці, з яких він намолотив 9 кг зерна. Також знайшли приховані 32 кг жита та кілограм вівса. Чоловік зізнався, що справді «руками і ногами» обмолотив жито в урочищі «Гнила». Пояснення дала також його дружина: «Овес принесла моя донька, якій 6 років. Гнала корову і по дорозі насмикала вівса в полу». Оскільки дитя ще не могло прочитати Указ, то судили лише одного господаря, а овес конфіскували.
     Іван Здробилко виробив у колгоспі імені Свердлова 74 трудодні й отримав у серпні аванс для сім'ї з п'яти членів — 16 кг зерна жита. Як правило, на суді не цікавилися, яка причина вчинення злочинів. У цьому випадку, мабуть, за недоглядом записали в протоколі слова Здробилка: «Я таке зробив, бо не було що їсти, а в мене троє малолітніх дітей». Івана Здробилка ув'язнили на 5 років у таборах, без конфіскації майна. Причина поважна: в сім'ї була лише червоно–ряба корова і два сірі одіяла, окрім того, ще описали хату, сіни, комору.
     
     ТАБОРИ, ЯКЩО НЕМАЄ САМОГОНКИ І САЛА
     У відлові збирачів колосків не все було так просто. Як правило, здавав колгоспний актив найстарших, беззахисних, тих, хто не мав самогонки і сала, щоб пригостити начальство. Але ж план по шкідниках треба було виконувати. Наприклад, у селі Нуйно голова сільради, завфермою, бригадир, комсомолець–активіст вчинили великі лови. Довго спостерігали вночі за процесом «молотіння», але з декількох чоловік впіймали лише 56-річну Любов Ярощук. Кандидатура була напрочуд вдала. Чоловік знаходився в «банді УПА», донька засуджена, ну, а старенькій «вліпили» 6 років ув'язнення у виправно-трудових таборах.
     Коли треба було, то нишпорки з'ясовували деталі так уміло, наче учні Шерлока Холмса. У селі Полиці біля власного будинку затримали Юхиму Пасечко з мішком, в якому було 16 кілограмів зерна з обмолочених снопів. Шляхом перехресних допитів слідство визначило, що в спілці з цією жінкою міг перебувати 56-річний Остап Балик. Неподалік у чужому городі знайшли плащпалатку з 16 кг житнього зерна. І хоч сім'я твердила, що це не їхня річ, але міліціонери таки докопалися до істини ось таким чином: «Утром 25 июля 1952 года при поверхностном осмотре у гражданина Балыка Остапа Ивановича были обнаружены мокрые и грязные ноги». Мабуть тому, що, мовляв, переховувався, не встиг ноги помити, народний суд літній людині ухвалив вирок — 9 років ув'язнення для трудового перевиховання. Не допомогла йому довідка–характеристика, що сім'я працює добросовісно, а він виробив аж 141 трудодень, син в армії, в банді УПА не був, за кордоном рідні немає…
     А Юхиму Пасечко підловили на невиконанні зобов'язань: «К выполнению государственных поставок относится недобросовестно, до сего времени не сдала государству 24 кг мяса, 21 литр молока и 550 грамм шерсти». 8 років таборів! 

  А СУДДІ ХТО?
     Ця детективна історія з точки зору тодішніх правоохоронних органів, керівництва колгоспу імені Суворова Камінь–Каширського району виглядає таким чином. Іван та Анастасія Дмитруки із села Клітицьк 31 липня 1952 року нібито зрізали колоски ячменю на колгоспному масиві. На їхньому подвір’ї з ями, де зберігалася картопля, як заявили голова колгоспу та сільський голова, вийняли три мішки із обмолоченим зерном ― по 15–20 кілограмів. Свідки довели, що всі ці капості державі творило подружжя Дмитруків. На суді прокурор вимагав ув’язнити обох злочинців на 10 років у виправно–трудових таборах. Народний суд району обрав покарання Івану Дмитруку у вигляді 9 років з конфіска‑ цією всього майна, Анастасії ― вісім років умовно з урахуванням того, що має трьох малолітніх дітей (віком 10, 7 і 1 рік). Це виглядало справжнім дивом: зазвичай на долю дітей судочинство не зважало. Судова колегія в кримінальних справах Волинського обласного суду, котра, як правило, ніколи не задовольняла касаційні скарги, в окремій ухвалі встановила: «Така міра покарання (умовне засудження, з п’ятирічним іспитовим строком. ― Авт.) не забезпечує боротьби з таким видом злочинів. Прокуратура Камінь–Каширського району не веде нагляду за судом по розгляду цієї категорії справ. Прокурор безпринципно віднісся до вироку по справі Дмитрук Анастасії, не опротестував такого неправосудного вироку…» Як же треба було суддям обласного суду боятися за свою шкуру, щоб протестувати проти милосердя до багатодітної матері!
     Ну, а тепер, як насправді відбувалися події. Коли наділяли в селі колгоспників городами, голова колгоспу відмовив матері Дмитрука на тій основі, що вона вже стара. Мати не промовчала, а заявила: «Коли ти не хочеш дати мені мого городу, то я посаджу картоплю там, де ти вбивав однією кулею по сім євреїв». Цей чоловік перебував у німецькій поліції, був комендантом, згодом служив у Радянській армії і з трьома класами освіти якимось чином проліз у начальство. Голова колгоспу тоді сказав матері Івана Павловича: «Тобі, стара суко, нічого не зроблю, але до твого сина завжди зможу прикопатись, життя вам від мене не буде».
     Одного разу в хату Дмитруків навідалися в п’яному стані керівники колгоспу та сільради і зробили обшук у скрині. Нічого не знайшовши, запропонували поставити літр горілки, бо Іван Павлович, працюючи бригадиром на будівництві школи, заробив аж 640 крб. Анастасія Степанівна сказала, що нехай чоловік їм ставить, якщо є за що. Голова сільради запевнив, що «це тобі так не обійдеться, будеш пам’ятати».
     Через три дні після того, як начальство перевірило скриню, з’явилася версія, що в ямі знайдено мішки із зерном, які керівники чомусь переклали в скриню. Коли ж згодом в неї заглянули, то зерна не виявили, але один мішок знайшли в чужому городі. Більшого абсурду годі придумати.
     Мабуть, у ті часи таке було не часто, щоб адвокат сміливо виступав проти фабрикації справи. Захисник Л.І. Мірошниченко навів неспростовні аргументи стосовно того, що керівники села зі своїми родичами–свідками висунули безпідставні звинувачення, обмовили чесних людей. Чого варті докази, що нібито знайдені мішки із обмолоченим зерном поклали в скриню без понятих і складання акта, хоча тоді неподалік працювали люди. А яке фальшиве свідчення 12‑річної доньки керівника колгоспу, що за три метри від дому бачила ті мішки в руках Дмитруків, але не могла показати місце схову. Молодець, адвокат! Руки у мене сверблять, щоб назвати прізвища всіх фігурантів цієї змови. Але ж їхні діти не винні? Ось звідки тягнеться насильство влади, те, що тепер називаємо корупцією, з якою народ не змирився і повстав проти бандитської репресивної системи і грабіжництва нинішніх скоробагатьків–урядовців.
     
     ЗА 30 КІЛОГРАМІВ СІНА ― 8 РОКІВ УВ’ЯЗНЕННЯ
     Деякі звірства (інакше не можна назвати), які вершили органи МДБ СРСР та сільські начальники, не піддаються розумінню, здоровому глузду. І це чинили супроти наших дідів, батьків. Чи не їхні нащадки тепер славлять Сталіна та Леніна під червоними знаменами, російським триколором і георгіївською стрічкою на чолі з Симоненком, Колесніченком, Кернесом та іншими демагогами?
     …21 грудня 1952 року голова колгоспу імені Леніна, голова сільради, бригадир, співробітник МДБ виявили двох злочинців, які крали колгоспне сіно. Це були жителі села Воєгоща 50–річний Антон Шпак та його 52–річна дружина Агафія. Ось пояснення підсудного Антона Шпака, як він здійснив злочин: «Після того, як колгосп уже накосив сіна, я й собі заготовив у болоті. В кущах накосив і склав у стіжок. Коли не було чим годувати корів, то я пішов із жінкою взяти свого сіна, але його вже забрав колгосп. В урочищі Заліззя все сіно було забрано, залишалися рештки. Ми нав’язали в’язки сіна, як почули постріли. Я втік, а жінка з переляку впала і її зловили біля стіжка». Хто ж ці злісні розкрадачі громадського добра, яких судили?
     Уже згадуваний адвокат Мірошниченко написав у касаційній скарзі: «Засуджені громадяни добре працювали в період сінокосу. Антон Шпак викосив більше 10 гектарів сіножаті, дружина гребла, сіно на трудодні не отримували, злочин вчинили уперше. В сім’ї залишається 11‑літній син, якого необхідно утримувати та виховувати».
     А тепер дані про те, скільки ж подружжя намагалося взяти сіна. Під час зважування встановлено, що у в’язці чоловіка було 30 кілограмів, а в жінки ― 31. А тепер спробуйте вгадати, який вирок ухвалено сумлінним колгоспникам? Антон Шпак, Агафія Шпак визнані винними в тім, що крали сіно, та засуджені до ув’язнення у виправно–трудовому таборі на вісім років з конфіскацією майна. Судова колегія в кримінальних справах обласного суду ухвалила: касаційна скарга щодо кожного із засуджених задоволенню не підлягає. І це за 30 кілограмів сіна! Люди в літах пішли за 5 кілометрів (уявіть собі!) на болото з ряднами, щоб набрати накошеного Шпаком сіна, бо пропадали без корму в хліві дві корови, телиця та три вівці. Це були добрі господарі, хоча хата була в них і старенька, крита соломою. Можливо, й ув’язнили, щоб забрати в колгосп худобу? Місцеві керівники виявились негідниками. Суддя, народні засідателі, прокурор і члени судової колегії обласного суду ― нелюдами. І лише після смерті Сталіна 10 лютого 1954 року за протестом голови Верховного суду УРСР колегія в кримінальних справах цього суду амністувала подружжя Шпаків. Вони залишилися крадіями, що вчинили тяжкий злочин, але їх великодушно помилували.
     …Я думав, що більш абсурдного кримінального звинувачення як щодо людей з в’язанками сіна придумати неможливо. Але де там! У колгоспної пташниці Параски Гурік з Радошинки під час обшуку знайшли на обійсті 6 кг вики, 500 грамів вівсяного борошна, 500 грамів відходів жита, 20 штук яєць. Затримана з 10 кг буряків та мала в кошику чотири курячих яйця. 22‑річну дівчину було засуджено до 8 років ув’язнення у таборах, з конфіскацією всього майна. Судова колегія обласного суду погодилася з таким вироком суду Камінь–Каширського району.
     Р.S. У цьому році після вбивства на Майдані Незалежності молодих людей злочинною владою, яку повністю і беззастережно підтримували комуністи Симоненка та Мартинюка, будемо обирати Президента та депутатів Верховної Ради. Невже і після цього любешівці, камінькаширці, ратнівчани та інші поліщуки знову залишаться «червоним регіоном»? Невже не засвоєно історичні уроки?

 


 

Коментарі

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Залиште своє повідомлення




Календар

Листопад 2021
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Жовтень   Грудень »
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
     

Історичні дати

Сьогодні: У тюрмі НКВС в Києві розстріляли Майка Йогансена, одного з найяскравіших українських поетів, якого звинуватили у «підготовці антирадянського повстання». 84 роки

Відео-архів

© 2013. Всі матеріали на сайті належать автору і охороняються законом про авторські права.