Вхід на сайт


Реєстрація на сайті


Свої новини

Коментарів: 0

Опубліковано: 26.03.2014 19:01  Автор: Сойка

НА ЧЕСТЬ ВОЛИНЯНКИ НАЗВАЛИ ПЛАНЕТУ

У цій жінці поєдналися витончена врода й аналітичний розум. Їй вдалося досягти вершин науки. Волинська земля по праву може пишатися тричі професором - з філософії, математики та астрономії - Оленою Казимирчак-Полонською, уродженкою Сельця Володимир-Волинського району. Вона чи не єдина із волинян, чиїм іменем названо планету
     
     Ірина НАДЮКОВА

СПОВІДАЛАСЯ І ПАСКУ СВЯТИЛА З СЕЛЯНАМИ
     У селі, яке розтяглося понад берегом Луги, уже мало що нагадує про панський палац і парк з екзотичними рослинами. Хіба білі, рожеві й сині фіалки розбіглися з нього усім Сельцем. Біля двоповерхівки, де розмістилися сільська влада, офіс сільгосппідприємства та пошта, височить пагорб, на якому колись стояла панська альтанка і звідки, за місцевими переказами, Полонські, за вечірнім чаєм чи кавою, слухали спів селецьких дівчат. Залишилася ще печера, в якій був родовий склеп Полонських. Стоїть і збудований ще у 1840 році Свято-Троїцький сільський храм, в якому богослужіння не припиняється понад 170 років.
     Із місцевих жителів Льолю, як називали вдома Олену Іванівну, пам'ятає найстарша у Сельці 93-річна Ганна Захарчук. Ось що розповідає вона про Полонських:
     - Стара пані розмовляла лише російською мовою, а Льоля з сільськими людьми - як і ми. Полонські мали дуже багато землі, та, очевидно, зрозумівши, що часи змінюються і вона їм не буде потрібна, по гектару, по два розпродали майже всю, - каже бабуся Ганна.
     Коли Льоля вийшла заміж, стара пані дуже тішилася маленьким онуком. Буваючи у Сельці, Олена з Леоном відвідували місцеву православну церкву, і сповідалися, і паску святили.
     - Не вбиралися в пишну одежу й розмовляли з нами по-нашому. Обоє, і Льоля, і Льолік, як називала мати зятя, були дуже делікатними, - пригадує селянка.
     У війну панський палац розбили, а останки Івана Полонського валялися просто неба, лякаючи людей.
     НА БЕРЕЗІ ЛУГИ ПОЧУЛА БОЖИЙ НАКАЗ
     Походить Олена Полонська із давнього аристократичного дворянського російського роду, який мав кілька маєтків на заході імперії. Крім неї у батьків була ще одна дочка, Віра, та син. Олена народилася 21 листопада 1902 року у Сельці Володимир-Волинського повіту, вчилася у російських жіночих гімназіях Варшави, Петрограда, Новгорода-Сіверського, куди потрапляли евакуйовані. Закінчила Луцьку гімназію й влаштувалася працювати у міському суді. Щоб одержати дозвіл на вступ до Львівського університету, золота медалістка на відмінно здала екзамени ще й за увесь курс польської чоловічої гімназії, включаючи латинську та грецьку мови. А на мальовничому селецькому березі, коли ще зовсім юною спостерігала вражаючі переміни кольорів передгрозового неба, вперше збагнула неповторність світу і велич Творця. Розповідала згодом, що почула тоді Його голос, який покликав її до пізнання Всесвіту.
     Під час навчання відбулося доленосне для Олени знайомство із протоієреєм Сергієм Булгаковим, який став її духовним наставником. Закінчивши фізико-математичний факультет, працювала у Львівській астрономічній обсерваторії, а з 1932 року - в астрономічній обсерваторії Варшавського університету. Тут на талановиту і сумлінну асистентку звернув увагу патріарх польської наукової школи з небесної механіки професор М. Камінський, який запросив її до аспірантури. Темою своєї дисертації Полонська обрала вивчення руху комет, захоплених великими планетами Сонячної системи. У 32 роки успішно захистила дисертацію на здобуття вченого ступеня доктора філософії.
     Там же, у Варшавському університеті, зустрічає свого майбутнього чоловіка, іхтіолога Леона Казимирчака. Здавалося б, ніщо не мало завадити сімейному щастю цієї красивої пари талановитих, сповнених творчих задумів та ентузіазму успішних науковців. У 35 років вона народила сина, якому дала ім'я свого духовного наставника.
     У 1940-41 роках Олена Іванівна - старший науковий співробітник астрономічного інституту при Львівському університеті. Переїхали подалі від війни, та вона все одно наздогнала і перекреслила усі плани й надії.
     НАУКОЮ ВІД ГОРЯ І ПЕРЕСЛІДУВАНЬ РЯТУЮЧИСЬ
     У 1944-ому знову подались до Варшави. Олена розповідала згодом, як вчувся їй однієї ночі Божий голос, який звелів покинути столицю. Узявши тільки шестирічного сина, вона встигла вийти з міста саме напередодні Варшавського всенародного повстання, під час якого загинуло чимало люду. Кілька місяців перебивалася, тулячись в якихось селянських хижах. На кілька діб мусила залишати Сергійка самого, поки розшукувала по концтаборах Леона та його матір. Вона таки знайшла своїх рідних і, забравши сина, виїхала до Праги.
     Чому не залишилася там разом із чоловіком? Напевне, про це уже ніхто ніколи не дізнається. З деяких джерел відомо, що вони збиралися пізніше з'їхатися у Львові. Та доля вирішила інакше - більше не зустрілися ніколи.
     Олена зголосилася до радянських властей з тим, що як ревна російська християнка хоче повернутися на батьківщину, де їй пообіцяли пристойне житло і роботу. Місцем проживання обрала Херсон, щоб забезпечити оздоровлення знесиленого воєнними перипетіями хлоп'яти і старої хворої матері. Однак поселили їх у комунальній квартирі з земляною підлогою. Олениного докторського ступеня Варшавського університету Радянський Союз не визнав, довелося, викладаючи вищу математику у педагогічному інституті, готувати й захищати кандидатську дисертацію. Працювала по 17 годин на добу - лекції, студенти-заочники, індивідуальні заняття.
     У 1948 році, перебуваючи у приміському санаторії, несподівано захворів на менінгіт і помер 11-річний Сергійко. Їй було 46, хтось слабший духом давно зламався би від пережитого. Та Олена Іванівна шукає розраду у роботі, переводиться до Ленінграда, де займається науковими дослідженнями в інституті теоретичної астрономії Академії наук СРСР. Однак, як «ворога народу», у листопаді 1951-го її звільняють «за скороченням штатів».
     А у січні 1952-го заарештовують, коли саме сідала у ленінградський поїзд після відвідин матері. За іронією долі, донос написав священик, видавши кедебістам таємницю сповіді. За вісім місяців перебування у Бутирській тюрмі Олена переконує у своїй правоті слідчого, який, пройнявшись до неї щирою повагою, після звільнення сам несе до поїзда її валізу. Тим часом, у херсонській божевільні померла мати, колишня господиня селецького маєтку Євгенія Полонська.
     Наприкінці літа 1952-го жінка їде до Одеси, де є необхідне для її досліджень обладнання. Знову викладає вищу математику, захищає ступінь доктора фізико-математичних наук. Згодом, у 56-му повертається до Ленінградського інституту теоретичної астрономії на посаду молодшого наукового співробітника відділу малих планет, комет і супутників. У 54 роки опановує нову для себе справу - складання програм для обчислення на ЕОМ, готує на перфокартах величезний масив даних про рух комет за 400 років. У 1968 році захищає докторську дисертацію на тему «Теорія руху короткоперіодичних комет і проблеми еволюції їх орбіт». Це була робота світового значення. Того ж року їй присудили премію ім. Ф.О. Бредіхіна АН СРСР.
     Доктор астрономії Олена Казимирчак-Полонська - член Міжнародного астрономічного союзу, авторка 109 наукових робіт. У 1978 році її іменем названа мала планета № 2006 (en 2006 Polonskaya).
     НА СХИЛІ ЛІТ СТАЛА ЧЕРНИЦЕЮ
     Незважаючи на величезну зайнятість, тричі професорка не обмежувалася роботою. Ті, кому пощастило спілкуватися з нею, відзначали її шляхетність, інтелігентність. Будучи глибоко віруючою, вражала широтою знань. «І релігія, і філософія, - писала вона, - виконують своє призначення лише тоді, якщо вчать ставати людянішими...».
     У 70-х роках Олена Казимирчак-Полонська розпочинає гуртувати навколо себе духовно свідому молодь, проводить релігійні заняття. У здавалося б уже поважному віці - 78 років - почала активно працювати в галузі історії церкви та біблеїстики. Спілкуючись із тодішнім ректором Ленінградської духовної академії, архієпископом Виборгським, теперішнім патріархом Московським Кирилом (на фото), перекладала духовну літературу, адже вільно володіла польською, французькою, німецькою, англійською мовами.
     Олена Іванівна раптово почала втрачати зір, з 1972 року вона - почесний член Всесоюзного товариства сліпих, брала участь у виданні праць з вищої математики та програмування на шрифті Брайля. У 1988-89 роках читала лекції про свого духовного отця Сергія Булгакова студентам Ленінградської духовної академії. На той час вона прийняла таємний монаший постриг, стала черницею.
     Померла матушка Єлєна 30 серпня 1992 року, три місяці не доживши до свого 90-річчя. Поховали її на кладовищі астрономів на території Пулковської обсерваторії під Санкт-Петербургом.
     На жаль, постать нашої видатної землячки ще не знайшла достойного пошанування земляків. На території Сельця ні меморіальної дошки, ні музею Олени Казимирчак-Полонської поки що немає. Заступник директора місцевої школи Антоніна Булавіна зібрала про неї матеріали в Інтернеті. Сільський голова Анатолій Матвіюк планує виділити під музей кімнату в адмінприміщенні. Зупинка за коштами для ремонту.

Коментарі

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Залиште своє повідомлення




Календар

Березень 2024
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Лютий   Квітень »
    
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31

Історичні дати

Сьогодні: німці, чисельністю 1500 осіб, напали на сотню УПА, що квартирувала у м.Людвиполі. Розгорівся довготривалий, жорстокий бій. Підоспілі частини СС незмогли захопити укріплені позиції УПА і відступили до Костополя. Втрати во 81 рік

Відео-архів

© 2013. Всі матеріали на сайті належать автору і охороняються законом про авторські права.