Вхід на сайт


Реєстрація на сайті


Свої новини

Коментарів: 0

Опубліковано: 19.03.2014 20:11  Автор: Сойка

КОЛКІВСЬКА РЕСПУБЛІКА: ШТРИХИ ДО СТВОРЕННЯ Й ЗАГИБЕЛІ

Феномен Колківської республіки, поза всяким сумнівом, потребує найсерйозніших наукових досліджень. Наразі ж ця повстанська міні-держава продовжує потрохи відкривати «білі плями» своєї історії
     
     Олександр ПИРОЖИК

 Із кожним роком усе масовішими стають урочистості з нагоди створення Колківської республіки. Один лише авто пробіг «Луцьк — Колки», який уже традиційно організовують Волинське братство вояків ОУН-УПА імені Клима Савура та обласна організація ВО «Свобода», цьогоріч налічував понад 30 автівок. Прибувши до Колок, його учасники долучилися до поминальних заходів біля пам'ятного хреста борцям за волю України.
     По закінченні молитви, яку звершили священики УПЦ Київського патріархату, колона з кількома сотнями колківчан та гостей містечка, серед яких була і делегація з сусідньої Рівненщини, вирушила до пам'ятного знака Колківській республіці, де відбулося велелюдне віче. Почесну варту біля пам'ятного знака Колківській республіці несли два покоління — ветерани ОУН-УПА та активісти колківської станиці «Пласт».
     На вічі не бракувало полум'яних виступів. Гострими й емоційними були слова голови Братства вояків ОУН-УПА Василя Кушніра, активісток братства Марії Ткачук та Віри Бернацької, голів «свободівських» фракцій в обласній та Луцькій міській радах Анатолія Вітіва і Святослава Боруцького. На відміну від минулого року, цьогоріч участь у заходах узяли й окремі чиновники Маневицької райдержадміністрації, зокрема заступник голови райдержадміністрації Анатолій Артишук. Вів пам'ятне віче колківський селищний голова Олександр Палінкевич.
     Про історію та діяльність Колківської республіки — цього своєрідного феномену української державності, «Волинь» уже не раз писала. Міні-держава, яку колківчани шанобливо називали «наша повстанська республіка», мала абсолютну більшість типових атрибутів державності. На відвойованих навесні та влітку 1943 року в німецьких окупантів землях повстанці створили власні хлібопекарню, млин, молокозавод, заклади громадського харчування. В Колках працювала середня школа, клуб із драматичним гуртком, діяли курси медсестер, власна жандармерія, революційний суд, раз на місяць навіть виходив часопис для повстанців...
     Втім, у виступах, почутих під час останніх відвідин Колок, вдалося почути нові факти та версії з історії цього адміністративно-територіального утворення, під контролем адміністрації якого знаходилося до чотирьох десятків населених пунктів, розташованих на території п'яти тодішніх районів — Колківського, Маневицького, Голобського, Рожищенського нашого краю та Степаньського Рівненської області.
     ПЕРШИЙ ГОЛОВНОКОМАНДУВАЧ УПА
     Цікаві власні дослідження озвучив на вічі директор школи з села Гораймівка Маневицького району Микола Давидюк — брат відомого волинянам професора-краєзнавця Віктора Давидюка. Він вважає, що історія створення Колківської республіки нерозривно пов'язана з іменем першого командира, а фактично й першого Головнокомандувача Української повстанської армії Василя Івахіва (псевдо «Сонар»).
     Після створення на Волині перших загонів УПА у жовтні 1942 року саме Івахів узяв на себе функції координації дій волинських повстанців і вів переговори про спільну з аналогічними військовими формуваннями на Рівненщині та Галичині стратегію боротьби проти окупантів.
     На першій Військовій конференції ОУН(б), що проходила у Львові на початку грудня 1942 року, Василь Івахів у своїй промові розповідав, що на Волині польські озброєні загони нападають на українські села, а німці створили каральні відділи. Власне тут він і висловив ідею про необхідність створення на базі повстанських загонів єдиної повстанської армії. Більшість членів конференції його підтримали. В постанові конференції йшлося про те, що «головна боротьба мусить вестися з більшовиками, так як німці швидше за все війну програють. Але поки що слід використати ситуацію для підготовки власних сил».
     Найбільшого розмаху наприкінці 1942 року повстанський рух набуває на Поліссі та Волині. Головний Провід ОУН(б) відряджає Василя Івахіва на Костопільщину та Сарненщину для інспектування ситуації на місці. «Сонар» робить висновок, що «творення збройних відділів для самооборони там є життєвою необхідністю». На початку січня 1943 року бойові відділи ОУН(б) вже діяли в окрузі Сарн (командир — Литвинчук, псевдо «Дубовий»), у районі Колки — Степань (командир — Семенюк, псевдо «Ярема») та деяких інших районах, але поки всі ці формування діяли досить розрізнено.
     15 лютого 1943 року у селі Піддубці Теремнівського району Волинської області Василь Івахів проводить нараду з питань створення націоналістичних повстанських загонів. Саме тоді місцеві провідники ОУН отримали конкретні вказівки щодо організації майбутньої повстанської армії. Ця нарада стала логічним завершенням підготовчої теоретичної роботи, розпочатої грудневою Військовою конференцією ОУН(б).
     Провід ОУН(б) скликає 17-21 лютого 1943 року третю Конференцію ОУН. Учасники її категорично виступили проти вступу українців у ряди ворожих армій — як німецької, так і радянської. Постановою цієї конференції було встановлено офіційну назву новостворюваної армії — Українська визвольна армія. Командиром нової формації Провід ОУН призначив провідника ОУН на північно-західних українських землях Дмитра Клячківського («Клим Савур», «Охрим»). Хоча ця назва армії практично не використовувалася, адже вже в середині березня 1943 року вийшов наказ про перейменування бандерівських загонів на Українську повстанську армію, що спричинило до появи двох УПА — бульбашівської та бандерівської.
     Задля об'єднання націоналістичного руху опору 9 березня 1943 року було проведено переговори між Головною Командою УПА «Поліська Січ» і представниками Крайового Проводу ОУН(б). Їх учасниками були від УПА — отаман Тарас Бульба-Боровець, отаман Щербатюк (псевдо «Зубатий»), а від ОУН(б) — командуючий військовими підрозділами ОУН(б) поручник Василь Івахів (псевдо «Сонар»). Внаслідок переговорів було прийняте рішення про створення спільного штабу, а також рішення про те, що вся національна армія виступає під єдиною назвою — Українська повстанська армія. На жаль, із ряду інших питань згоди досягнути тоді не вдалося.
     Вирішальна зустріч між керівниками Поліської Січі, УПА-ОУН(б) та проводу ОУН (м) була запланована на 22 травня 1943 року. Делегація від бандерівців на чолі з Василем Івахівим на переговори не з'явилася. Відтоді власне й закінчується мирний етап об'єднавчого процесу в українському національно-визвольному русі 1943 року. Після цього, як відомо, Головним командиром УПА став легендарний Герой України Роман Шухевич («Тарас Чупринка», «Тур»).
     На жаль, Василь Івахів з'явитися на ці вирішальні перемовини 22 травня вже ніяк не міг. Фактично за тиждень до цього, 13 травня 1943 року, поміж селами Чорниж та Гораймівка Маневицького району він із невеликою охороною наштовхнувся на німецьку засідку. В нерівному бою із гітлерівцями поблизу села Чорниж «Сонар» загинув геройською смертю. Разом із ним у цьому бою полягли ще дев'ять повстанців. Їхні тіла поховали у селі Бечаль Костопільського району Рівненської області.
     Отже, Івахів-»Сонар» загинув 13 травня — саме того дня, коли, на думку деяких істориків, власне й почала свій відлік на звільнених від гітлерівців землях Колківська республіка, створена його зусиллями. І це, либонь, не випадково, що загибель першого командира УПА фактично стала днем народження повстанської республіки. В цьому, безперечно, варто шукати глибокий символізм. Бо коли гинуть справжні герої, їх справа не вмирає, вона продовжує жити в ділах і помислах їх послідовників. Як і в цьому випадку, коли при загибелі десяти героїв-повстанців постала ціла республіка...
     КОЛКІВСЬКУ РЕСПУБЛІКУ ЗНИЩУВАЛИ «ВЛАСІВЦІ»?
     Унікальними, можливо, навіть сенсаційними спогадами поділилася на вічі колківчанка Валентина Сіліч, котра нині є одним із уже небагатьох живих свідків загибелі Колківської республіки. Вона стверджує, що карателі, які знищували цю повстанську республіку, хоч і були зодягнені в німецьку уніформу, проте розмовляли... російською мовою.
     — То був початок листопада 1943 року, вже й не пригадую, яке число, — розповідає Валентина Сіліч. — Я саме збиралася до школи, яку повстанці відкрили в Колках. Бачу: пролетіли над нами два літаки. На них — німецькі хрести, тільки якісь розмиті, розпливчасті (як свідчать історики, гітлерівська авіація бомбардувала Колки 4 листопада — авт.). Стали бомбити Колки. Зчинилася стрілянина, люди тікають у поле. А наша хата була крайньою від поля. З того вигону, де повстанці вчилися марширувати, приповз на наше подвір'я поранений повстанець Артем Метешко. Слідом за ним прийшли карателі, в німецькій уніформі, зі зброєю. Повстанець заховався в сінях нашої хати, вони знайшли його і застрелили...
     Зі слів Валентини Василівни, вони з мамою спершу теж хотіли втікати в поле, але побачили, що навздогін утікачам стріляють, люди падають і більше не встають. Вирішили сховатися під копицею соломи.
     — Карателі побачили нас, спрямували на нас кулемет, — розповідає далі Валентина Сіліч. — Мені мама очі спробувала закрити рукою, щоб я не дивилася смерті у вічі. Але я не далася, може, тому зрештою й живою залишилася. Бо коли в поле знову побігли люди, карателі облишили нас, розвернули кулемет і знову почали строчити по втікачах...
     Через якийсь час нападники, мабуть, отримали команду йти далі, тож на подвір'ї залишилось їх тільки двоє. І тут раптом один запитує в іншого, киваючи на нас: «А што з етімі дєлать?». «Да ладно, пускай сідят...» — відказує інший. І подалися з подвір'я. Ось так, каже Валентина Василівна, вони з мамою й залишилися живі.
     Довгий час вона не знаходила відповіді на запитання: чому німецькі карателі розмовляли чистою російською? Лише потім дізналася, що на боці німецьких окупантів воювали в тому числі й солдати з так званої «Російської освободітєльної армії» (РОА) на чолі з генералом Власовим. Вона припускає, що ті, хто на її очах розстрілював не лише повстанців, а й сотні мирних колківчан, то якраз і були «власівці».
     — Колківська республіка муляла око всім окупантам — німецьким, польським, московським, — додає голова Братства вояків ОУН-УПА Василь Кушнір. — Не дивно, що всі вони хотіли її знищити. Не знаю, чи причетні до цього «власівці», але я цілком можу в це повірити. Більше того, два роки тому від побратимів у Любешівському районі мені довелося почути, що до розстрілу Колківської республіки могли бути причетні й червоні партизани, які нібито отримали відповідне спецзавдання. А деякі дослідники кажуть, що до цього мають стосунок і польські каральні загони...
     Безперечно, почуте цьогоріч у Колках не може вважатися істиною в останній інстанції. Поки що це тільки спостереження та спогади людей, які, на щастя, ще встигають поділитися ними з нащадками. Наше завдання — донести сказане ними до широкого загалу. А давати оцінки, щось підтверджувати чи спростовувати — це вже справа істориків. Їм, як бачимо, теж іще є тут над чим працювати.

Коментарі

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Залиште своє повідомлення




Календар

Січень 2022
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Грудень   Лютий »
     
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
      

Історичні дати

Сьогодні: в селі Буцин Старовижівського району загинули Василь Сементух («Ярий»), провідник Ковельської («Христя»), уродженка села Княгинин (нині Маяки Луцького району), машиністка, дружина провідника Луцької округи Олександра Савири 68 років

Відео-архів

© 2013. Всі матеріали на сайті належать автору і охороняються законом про авторські права.