Вхід на сайт


Реєстрація на сайті


Свої новини

Коментарів: 0

Опубліковано: 03.03.2014 13:14  Автор: Сойка

ЧИ ВМІЄМО І ХОЧЕМО ЧУТИ НАШИХ ПРАЩУРІВ?

На фото: Олена Теліга та Улас Самчук напередодні переходу через річку Сян. Літо 1941 року.

До 70-річчя розстрілу німецькими фашистами Олени Теліги
        Ця трагедія сталася 21 лютого 1942 року в сумнозвісному урочищі Бабин Яр у Києві. Кат, що здійснював вирок, засвідчив перед знайомими: «Я не бачив мужчини, який би так героїчно вмирав, як ця молода гарна жінка». Ворожа куля скосила горду українську патріотку, талановиту поетесу і пристрасну публіцистку на 36-ому році життя. Як же вона, донька колишнього міністра в уряді УНР, що змушена була вслід за батьком емігрувати з української столиці до Праги, тут опинилася?
     
     Олеся КОВАЛЬЧУК, заслужений учитель України, заступник голови обласної організації Всеукраїнського жіночого товариства імені Олени Теліги

Перед початком німецько-радянської війни Проводом ОУН було затверджено маршрути похідних груп, які мали підпільно прибувати в Україну з найповажнішою метою — працювати на відновлення української державності. У липні 1941 року у складі одного із таких утворень Олена разом із Уласом Самчуком рушила у бік батьківського краю. Перейшовши вночі річку Сян убрід, обоє впали на коліна і цілували святу для них рідну землю. Вірили щиро, що всі українці перед навалою окупантів знайдуть в собі мудрість порозуміння, а патріоти з еміграції мають докласти усіх сил, щоб, за словами поетеси, «замести вогнем любові межі».
     Невдовзі Олена Теліга створює в Києві й очолює Спілку українських письменників, силами якої видається газета «Українське слово» та літературний альманах «Літаври».
     У дитинстві Олена Шовгеніва була цілком зросійщеним дівчам, що вражало, між іншим, відомих «салонних» дам Петербурга своїм гострим розумом та емоційністю натури, і вони допомагали їй ставати справжньою російською «баришнею»-інтелектуалкою. Отож, прибувши разом із родиною до Києва в 1917 році, дівчина не зовсім зрозуміла політичний вибір батька — знаного інженера-спеціаліста в галузі транспорту і вченого-викладача. Та коли на еміграції стала свідком зневаги до українців та їх мови з боку російських монархістів, відчула у собі «голос крові» і потребу назавжди зайняти позицію оборони рідного слова.
     На одному з балів у відповідь на дотепи білогвардійських офіцерів стосовно «собачої хохляцької мови», вона цілком несподівано для своїх залицяльників гостро кинула: «Ви — хами! Ця собача мова — моя мова, мова мого батька і матері! І я вас не хочу більше знати». Потому демонстративно простягнула руку Михайлу Телізі — студенту УГА в Подєбрадах, колишньому старшині Української Армії, бандуристу і співакові, що був родом із Кубані. До слова, Михайло Теліга пройшов поруч зі своєю обраницею крізь усі важкі випробування. Під час арешту коханої добровільно зголосився на смерть разом із нею, аби його дорога Оленочка не почувалася самотньою в останні хвилини життя.
     Задавшися метою опанувати забуту в родині мову якнайдосконаліше, бере уроки в майбутнього побратима по перу — Леоніда Мосендза, стає студенткою історико-філологічного факультету Українського педагогічного інституту ім. М. Драгоманова в Празі, а згодом досягає виразних поетичних вершин. А далі національна самоідентифікація переростає у необхідність захисту політичних та культурних прав української нації і через участь у діяльності ОУН.
     Коли гестапо почало арештовувати українських патріотів, керівництво ОУН передало Олені наказ негайно покинути Київ. Вона відмовилася: як можна покинути напризволяще товаришів, яких закликала до вірності обов'язку, як можна казати одне, а чинити інше? На превеликий жаль, лицарський принцип єдності Слова і Чину, який сповідувала аристократка українського духу, довелося ствердити смертю.
     Сьогодні, у дні пам'яті полум'яної патріотки, саме на часі проаналізувати її життєвий шлях, її творчість як ряд своєрідних уроків національної гідності й честі.
     «Олена Теліга живе, мов на Клондайку, — згадував Олег Штуль, очевидець цієї ситуації. — Жахливе харчування, в хаті зимно, немає ні води, ні світла. Але поетка щоденно, точно о 9 годині ранку, акуратно зачесана, елегантно вбрана, трясучись від холоду, з посинілими пальцями, але привітною і підбадьорюючою посмішкою — у помешканні спілки».
     Вдумаймося у такі рядки з її публіцистики: «Що то є цивільна відвага, яка необхідна для тріумфу будь-якої ідеї? — то є передусім вміння сказати «ні», коли від тебе вимагають речі, противні твоїй гідності і твоїм переконанням». «Роль української жінки є так само виняткова, як винятковим є положення її краю. Вона мусить бути і його будівничим, допомагаючи мужчинам, і в той же час господинею в житті мужчин». «Перед нашою молоддю стоїть блискуче завдання стати батьками майбутнього своєї нації. Хай же вона не зрікається цієї честі, виховуючи себе лише на сірих рядовиків». «Життя — це боротьба, а боротьба — це справжнє життя».
     Актуальність цих блискучих за ідейною наснагою думок нині добре підкреслена у роздумах над феноменом Олени Теліги знаного вченого-академіка Миколи Жулинського: «Олена Теліга — ця горда, духовно велична українська патріотка — повертається в наш день і запитально дивиться в наші очі. Чому ми й до сьогодні не замели «вогнем любові межі», які розривають національну солідарність між різними патріотично задекларованими орієнтаціями щодо перспектив державного будівництва, чому ми й досі не здатні перейти «убрід глибокі води» взаємної недовіри і надмірної політичної амбіційності? Чому ми взаємним поборюванням під чистими прапорами національного обов'язку сіємо у свідомості народу зневіру у свою державу, сумніви і розчарування, знесилюємо його морально, а не скріплюємо його національним братерством, відчуттям нерозривного зв'язку крові? Олена Теліга має право не тільки запитати, а й отримати відповідь».
     Так само виразно вловлюється зв'язок із реаліями нашого сьогодення у сказаному 80 років назад Дмитром Донцовим: «В наш «прогресивний» вік, у вік тріумфуючого хама, у вік отарності, нищення всього індивідуального, яскравого, сміливого, — зір з гордістю зупиняється на блискучій постаті Олени Теліги. У тих, хто її знав, в їх пам'яті завше вона лишиться стрункою, рівно вирізьбленою, вип'ятою вгору, — вся тремтяча життям постать чарівної жінки і пророчиці, яка в свою темну епоху била на сполох».

Коментарі

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Залиште своє повідомлення




Календар

Березень 2024
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Лютий   Квітень »
    
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31

Історичні дати

Сьогодні: на Ковельщині організовано першу сотня УПА під командуванням Олексія Шума (псевдо «Вовчак»). 81 рік

Відео-архів

© 2013. Всі матеріали на сайті належать автору і охороняються законом про авторські права.