Вхід на сайт


Реєстрація на сайті


Свої новини

Коментарів: 0

Опубліковано: 25.01.2014 17:02  Автор: Всеволод

ЩОБ НЕ ЗДАТИСЬ ВОРОГОВІ, ПУСТИВ КУЛЮ ДРУЖИНІ, СИНУ І СОБІ...

Понад півсотні волинян взяли участь у цьогорічному таборуванні «Яворина», наметовий табір якого розбили в урочищі «Розтоки» поблизу села Липа та однойменної гори на Івано-Франківщині
На фото: Під час хресної ходи стежками Яворини.     
     Світлана ФЕДОНЮК, Олександр ПИРОЖИК
     
     У новітній історії України гора Яворина стала відомою після запального виступу Олега Тягнибока, після якого проти нього спробували відкрити відразу шість кримінальних справ, звинувачуючи у розпалюванні міжнаціональної ворожнечі. Було це ще в епоху пізнього Кучми. Згодом ці «криміналки» закрили за бездоказовістю, адже провина лідера «Свободи» виявилася лише в тому, що він нарік представників деяких націй так, як називав у своєму «Кобзарі» Тарас Шевченко.
     Насправді ж гора Яворина має дуже славну і водночас трагічну історію, знайомитись із якою неможливо без щемливого болю в серці. Саме тут у 1944 році розташовувалася перша старшинська школа УПА «Олені», заснована, до речі, у нас, на Волині. 1 листопада 1946 року в криївці поблизу цієї повстанської школи героїчно загинув 27-річний провідник ОУН Карпатського краю Ярослав Мельник на псевдо «Роберт». Разом із ним полягли від куль «енкаведистів» його дружина Антоніна на псевдо «Таня», синочок-немовля Роман та семеро бойових побратимів.
     Перша повстанська школа «Олені», створена у 1943 році на Турійщині, в урочищі Вовчак, згодом змушена була передислокуватись у Карпати. Після приходу на наші землі радянських військ саме гори рятували повстанців від «нишпорок» із НКВС. Постійним командиром школи був волинянин, майор «Поль», який свого часу воював ще у польській армії. У волинський період «Олені» вишколили два випуски кандидатів на старшин.
     Провідник ОУН Карпатського краю Ярослав Мельник увесь свій свідомий життєвий шлях, як і інші українські підпільники, пройшов під постійною загрозою смерті, яка чатувала на них усюди — у лісах, переходах, боях. Повстанці спали зі зброєю в руках, контактуючи з рідними через систему зв'язкових. Однією з таких легендарних зв'язкових була 22-річна Марія Чорна на псевдо «Дзвінка». Потрапивши в руки «енкаведистів», вона мужньо витримала всі тортури, не виказавши своїх бойових побратимів. Так і загинула нескореною. Вона — одна з жінок-повстанців, портрет якої історія зберегла. Нині він нагадує нам про ті буремні роки боротьби за Українську державу в капличці поблизу лісового цвинтаря в урочищі Глибоке — на місці захоронення полеглих вояків зі старшинської школи «Олені».
     Приблизно за два кілометри від цього лісового цвинтаря — місце героїчної загибелі упівського провідника «Роберта», нині тут відновлена криївка, в якій переховувався Ярослав Мельник із сім'єю.
     Історія кохання «Роберта» вражає до сліз. Влітку 1945 року, перебуваючи в глибокому підпіллі, він одружився з Антоніною Король. Із цього часу його родинне життя переплелось із підпільним, адже молода дружина прийняла на себе ще й обов'язки медсестри, друкарки, куховарки і пралі — була єдиною жінкою в криївці. У травні 1946 року Антоніна народила під землею, у бункері, двійню — Романа та Віру. Вагітність припала здебільшого на осінні та зимові місяці, через жахливий авітаміноз малюки були зовсім кволими. Дівчинку, побоюючись за її здоров'я, згодом віддали в село надійним людям.
     Восени «Роберту» повідомили: у полон до «енкаведистів» потрапив повстанець, який знав про схрон на Яворині. Хоч криївка і була ретельно замаскована, приблизне місце його розташування зрадник таки викрив. «Енкаведисти» почали прочісувати ліс. В один із днів випав сніжок і... почав швидко танути над криївкою, виказуючи: під землею дихають люди...
     Повстанці відстрілювалися до останнього набою, залишили кулі лише для себе, щоб не здатися ворогові живими. «Роберт» власноруч вирішив застрелити дружину з сином, а потім — і себе. Так гора Яворина навіки поховала в собі справжніх героїв України — не тих, хто це величне звання «випрошує» нині за якісь матеріальні блага.
     Кажуть, перед смертю «Роберт» віддав наказ одному з повстанців — підірвати криївку, аби їхні тіла, навіть мертві, не дісталися ворогу. Проте вибух там чомусь так і не пролунав. У цій історії є ще надто багато невідомого й таємничого, яке відкриється колись, мабуть, лише разом із розсекреченими архівами КДБ. Саме тоді, вочевидь, і вдасться відділити реальні події від красивих легенд про героїку «лісових братів».
     Матір «Роберта», його двох братів і чотирьох сестер радянська влада вивезла до Сибіру. Поблизу криївки, в урочищі Глибокому, ще у 1983 році греко-католицькі священики та черниці віднайшли і таємно облаштували цвинтар, де поховані повстанці. Масове ж вшановування полеглих героїв почалося тут лише у 1992-му.
     У багатьох акціях на «Яворині» брала участь донька «Роберта» — Віра, якій пощастило вижити. Передавали її з рук у руки, у селянські родини, де вже виховувалися діти її віку. Віра вже дорослою дізналася, ким був її батько, до цього часу вважала себе сиротою.
     Багаторічний в'язень сталінських таборів, волинянка Тетяна Байда-Барбелюк, родом із села Забороль, що під Луцьком, у 2001 році видала художньо-документальну повість про всі ці події на Яворині — «Довго мовчали смереки». У 2008 році, напередодні свого 75-річного ювілею, вона мала творчу зустріч із викладачами та студентами Володимир-Волинського педколеджу імені Агатангела Кримського. «Мені нічого особливого вигадувати не довелося, бо трагічні долі персонажів перевершують людську фантазію, їхнє життя — це правда, подібна до легенди», — сказала тоді пані Тетяна. Поза всяким сумнівом, книга варта того, аби її прочитав кожен.
     Волиняни беруть участь у таборуванні «Яворина», яку вже багато років поспіль організовує ВО «Свобода», не вперше. Наші земляки принесли до могил героїв слова шани з Волині, від землі, де народилась УПА та тисячі її борців за свободу та незалежність.
     Разом із священиками учасники таборування пройшли хресною дорогою, прокладеною на гірських стежках, які ведуть до Яворини, спустились у відреставровану криївку, помолилися за упокій душ загиблих повстанців. Можливо, в інших світах їм випала не така трагічна доля...
     Долати відстані у горах виявилося не так просто. Чесно кажучи, навіть не всі учасники таборування зважилися пройти той шлях. Проте були й свої маленькі герої, наполегливість яких заслуговує найвищої похвали. Уявіть собі, як уперто дерлися на гору 7-9-річні школярі, яких узяли з собою деякі наші земляки! Падали від утоми, пили воду з цілющих гірських джерел, підводились знову — і дерлися далі вгору...
     13-річна донька автора цих рядків теж була серед тих, хто здолав ці гірські стежки. Вже коли, знесилені, вирушали на гору з найнижчої точки походу — від урочища Глибоке, вона не втрималась і зізналася, яка ненависть закипає в її жилах до ворогів України. А через якусь годину-півтори — незабутня мить справжнього блаженства: вершина гори Яворина. А на ній — сила-силенна чорниць, які дозрівають просто під відкритим небом та сонцем і є незрівнянно пахучішими та солодшими від наших, поліських, що ростуть у лісових затінках...
     Справжнім святом стали цьогорічні відвідини Яворини для декількох донеччан із Горлівки, Дибальцевого, Донецька, які вперше підкорили Яворину. Вражень, кажуть, — море, особливо від зустрічі з автором роману «Залишенець» Василем Шкляром. «Не знаю жодної людини, яка б прочитала про отамана Чорного Ворона і не стала б націоналістом», — зізнався Ігор Славгородський із Горлівки.
     Утім, «Яворина» — це не тільки хресна дорога, розпалювання повстанської варти та фестиваль патріотичної пісні в урочищі «Розтоки». Тут також проходять вишкіл «соколята» — молоді націоналісти з громадської організації «Сокіл», відбуваються зустрічі з лідерами партії, спортивні змагання. Окрім традиційного волейболу, цьогоріч до програми свята додалися змагання з кульової стрільби та шахів.
     Неймовірно чудова природа Карпат заряджає справді потужною енергетикою та ще більше змушує задуматися про вічне — любов до української землі та свого рідного краю, а їхня історія підносить патріотичний дух та почуття і, мабуть, найвідчутніше — у підростаючого покоління.

Коментарі

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Залиште своє повідомлення




Календар

Березень 2024
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Лютий   Квітень »
    
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31

Історичні дати

Сьогодні: В СРСР опублікуваний указ про найбільшу в історії амністію. На волю вийшли понад 1,2 млн. людей. Крім «політичних», свободу отримали дуже багато кримінальників. що призвело до спалаху злочинності. 71 рік

Відео-архів

© 2013. Всі матеріали на сайті належать автору і охороняються законом про авторські права.