Вхід на сайт


Реєстрація на сайті


Свої новини

Коментарів: 0

Опубліковано: 12.12.2013 00:16  Автор: Всеволод

З КИМ ВОЮВАЛИ НА ВОЛИНІ «ЧЕРВОНІ МЕСНИКИ»

Ім’я російського дослідника маловідомих сторінок історії ХХ століття Олександра ГОГУНА (на фото) прийшло до українського читача у 2004 році із книгою «Между Гитлером и Сталиным. Украинские повстанцы». Свого часу наша газета розповідала про неї широко і залишається хіба нагадати, що особливу увагу цей твір привернув безпристрасною мовою багатьох надсекретних у минулому архівних документів, які докорінно міняють утверджені в колишньому СРСР погляди на український повстанський рух. Затим Гогун видав на цю ж тему наступні книги: «Красные партизаны Украины. 1941 — 1944» (2006 рік), «Сталинские коммандос» (2008 рік), «Родня. Полиция и партизаны. 1941–1944 на примере Украины» (2008 рік)
     
     
     Петро БОЯРЧУК
     
     
     У кінці минулого року «Российская политическая энциклопедия» в Москві перевидала його монографію «Сталинские коммандос» із доповненнями та поправками, яку автор присвятив пам’яті українського історика Анатолія Кентія, з яким працював над першим виданням. У книзі йдеться не тільки про подвиг червоних партизанів у боротьбі з фашизмом, а й про маловідомі, а правильніше сказати, — замовчані чи умисне спотворені сторінки історії минулої війни. А власне про те, що (тут і далі цитати друкуються в перекладі на українську мову, зі скороченнями — П. Б.) «безоглядне, — як вказано в анотації до монографії «Сталинские коммандос», — застосування тактики випаленої землі, навмисне провокування репресій окупантів проти мирного населення, знищення своїх же сіл, хаотичний збір у населення «продподатку», що доповнювався повсякденним розбоєм, пияцтвом, розпустою і насиллям, братовбивчі внутрішні конфлікти, вживання допінгів, оперативне застосування засобів масового ураження і, нарешті, людоїдство, — все це було не випадковим наслідком масового кровопролиття і не є спонтанною «народною відповіддю» на жорстокість нацистського верховенства, а стало закономірними проявами сталінської війни на знищення». Адже 29 червня 1941 року Раднарком СРСР та ЦК ВКП(б) поставили перед «месниками», яких засилали в тил гітлерівської армії, цілком конкретне завдання: «…створювати нестерпні умови для ворога і всіх його підсобників». Останніх «месники» визначали на власний розсуд, маючи вказівку, що націлювала на «підпал майна» та «фізичне знищення». У що це перетворилося, свідчать численні документи.
     Один із них — звіт начальника штабу партизанського загону, що входив до складу з’єднання Сабурова, капітана Безсонова. Ідеться про те, що 14.04.1943 в селі Єльно Житомирської області під час «операції… по розгрому націоналістичної партії» було «знищено націоналістів 83 особи», а в якості трофеїв «узято волів та іншої великої рогатої худоби 23 шт., кабанів 16 шт., зерна різних культур і борошна 160 кг». При цьому було «витрачено патронів гвинтів. 549 шт., до ППШ 197 шт.». А через шість днів під час «операції на с. Томашгруд: знищено націоналістів 16 осіб, взято зерна різних культур та борошна 200 кг і кабанів 2 шт. Витрачено патронів до ППШ 400 шт.». Уже з того, що в обох випадках серед трофеїв не згадано навіть завалящого дробовика, можна робити висновок, — насправді «націоналісти» були людьми далекими від збройної боротьби, а знищили їх заради розбою, грабунку та насильства. Залишається хіба додати, що такою от боротьбою запам’яталися сабуровці і мешканцям Волинської області. Зокрема — на Завидівщині, що на межі Горохівського та Іваничівського районів. Як і «червоні месники» із загону імені Ванди Василевської (з’єднання Федорова), котрі під маркою боротьби з «націоналістами» у 1943 році пограбували і майже повністю знищили село Лахвичі (воно теж згадане у книзі), запам’яталися жителям тамтешніх довколишностей на Любешівщині. Чи зі з’єднання «дяді Пєті» (Бринського), котрі так само розправилися зі Старою Рафалівкою на Рівненщині, про що свого часу розповідала наша газета.
     Ось як описав у своєму щоденнику розгром «націоналістичного» села Журавичі Ківерцівського  району 17 липня 1943 року командир партизанського з’єднання генерал Балицький: «О 4.00 почали наступ із трьох напрямків і дружно стали громити… Ворога швидко розсіяли і частково знищили. Вбито націоналістів — 29 осіб, взято в полон — 28. Захоплено 6 сідел, 8 пудів цукру, 10 пудів солі, 100 буханок печеного хліба, 200 пудів борошна, 17 шт. свиней, 20 коней… Від’їхали від села Журавичі всього 2 кілометри, зупинилися просто на дорозі і стали шмаляти свиней і снідати». А 20 жовтня — знову напад на Журавичі. Балицький про це написав: «Рівно о 7.00 …почались кулеметні і автоматні черги. Радісно чути, коли ведеться активний вогонь — люблю воювати. О 12.00 повернулись… привезли багато худоби, овець. Щоправда, борошна й інших продуктів привезли дуже мало». І знову жодної згадки про зброю, хоч, судячи з кількості вбитих та полонених «націоналістів» у першому випадку, «месники» мусили б захопити її немало. Втім, коли ішлося про справді бойові, а не грабіжні трофеї, Балицький у своїх нотатках про зброю не забував. Ще й підкреслював, що її постійно бракує.
     Оскільки подібна «війна» полюбилася червоному генералові аж надто, стримати його запал вирішив був, аби не привертати увагу гітлерівців до сусіднього з Журавичами урочища Лопатень, в якому розташувалися загони «месників», партизанський командир Медведєв. І в щоденнику Балицького з’явився такий запис: «…Приїхав полковник Медведєв… звинувачуючи мене… що я нещадно б’ю націоналістичну сволоч. Я йому відповів дипломатично: «Пішов ти к…». За те, що я буду вбивати ворогів радянської батьківщини… Москва ніколи не буде сварити». «В більшості… загонів склалася думка, — ідеться в одному з опублікованих у «Сталинских коммандос» документів, — що… всі мешканці Західної України націоналісти, і, заходячи в села, вони здійснювали майже повальне вилучення худоби та майна і вбивали чоловіче населення заради помсти. Так було в селі Більчаки (Людвипольського району)… в червні 1943 року… Так було в селі Запруда Сарненського району». Є, однак, чимало підстав вважати, що так було на всіх теренах, де «червоні месники» діяли триваліший час. Не випадково командир партизанської дивізії підполковник Вершигора та начальник штабу дивізії капітан Войцехович у звіті начальникові Українського штабу партизанського руху Т. Строкачу вимушені були зазначити: «На момент проходження дивізії по лісовій частині Рівненської та Волинської областей… величезна територія від Сарни до Буга була поділена між УПА і з’єднаннями українських партизан… від річки Стохід на захід — повністю… райони УПА… Економічний стан районів, контрольованих УПА, більш благосприятливий, ніж у совєтських районах, населення живе багатше і менш пограбоване». Чому так склалося, вказує інший документ: «У багатьох районах Західної України, — ідеться у ньому, — націоналісти не давали німцям протягом двох років вивозити і збирати різного роду поставки, податки…».
     Тим часом про боротьбу червоних партизанів із гітлерівцями говорять рядки зі щоденника Балицького:  «Отримав радіограму від тов. Федорова: «7 батальйон… знищив 19 поїздів»… Спитати б, де він міг знищити 19 поїздів, коли дорога Ковель — Сарни майже не працює… а вночі поїзди взагалі не ходять?».
     Книги Олександра Гогуна, створені ним особисто і у співавторстві з іншими дослідниками історії минулої війни, розповідають про всі сторони життя «червоних месників», як і про те, що коїлося в їхніх загонах. Показовою в цьому плані є доповідна записка секретареві ЦК КПБ(у) М. Хрущову та начальникові штабу партизанського руху Т. Строкачу від командира партизанського з’єднання генерал-майора Федорова та його комісара підполковника Дружиніна «про злочинні дії ряду командирів і бійців партизанських загонів з’єднання полковника Бринського». Але про викладені у ній подробиці, як і про те, що могло спричинити загадкову загибель партизанського комісара Руднєва,  яким бачив життя «червоних месників», зокрема і в оточенні Федорова,  партизанський  командир Бегма, з якою звірячою  жорстокістю поводилися федоровці та інші «червоні месники» з полоненими, як ставилися декотрі партизанські командири до своїх «бойових подруг» і чим це нерідко для них закінчувалося, як оцінював бойові здобутки відомих на Волині партизанських загонів генерал Наумов та про чимало інших фактів з життя «месників» читач значно ширше довідається зі сторінок монографії «Сталинские коммандос». Відтак зробить для себе і відповідні висновки.

Коментарі

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Залиште своє повідомлення




Календар

Березень 2024
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Лютий   Квітень »
    
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31

Історичні дати

Сьогодні: відділ УПА розбив табір полонених в Ковелі і тюрму. Визволено багато полонених. 81 рік

Відео-архів

© 2013. Всі матеріали на сайті належать автору і охороняються законом про авторські права.