×

Вхід на сайт


×

Реєстрація на сайті


Наші герої

Коментарів: 0

Опубліковано: 29.12.2015 10:32

Ярослав Хомів-«Лімницький»

В рамках декомунізації від початку вересня 2015 р. в Києві обговорюється ініціатива перейменування провулку Миколи Островського (радянський письменник) на пров. Ярослава Хоміва (діяч підпілля ОУН у Києві під час німецької окупації). Хоча в даному випадку більш доцільним є повернення історичної назви (Мстиславський провулок), ініціатива назвати одну з вулиць на честь Я. Хоміва є слушною

  Ярослав Роман Хомів народився 14 листопада 1915 р. в с. Гарасимів Городенківського повіту (тепер Тлумацький р-н Івано-Франківської обл.), де вчителювали його батьки, Павло і Ванда. У 1930 р. вони були переведені до с. Ясенів-Пільний неподалік Городенки.

 Батько був активним в українському культурно-освітньому житті, під його впливом сини Ярослав (“Цявко”) і Євстахій (Остап, “Сяхо”) стали українськими патріотами. Натомість “мамині” доньки виросли польками. Хлопці навчалися у Городенській гімназії Товариства “Рідна школа”. Тут ще під час навчання Ярослав приєднався до Юнацтва Організації Українських Націоналістів, а відтак став і членом ОУН.

  В знак протесту проти політики польської держави на українських землях влітку 1930 р. ОУН розгорнула широку саботажну акцію. Найбільше вона проявилася в паленні майна польських панів і колоністів. Зокрема, в Городенщині підпалено скирти князя Любомірського, через що 20 серпня 1930 р. проведено арешти і обшуки української молоді. Серед затриманих був і Я. Хомів. Всіх арештованих за браком доказів того ж таки дня звільнено.

  Для придушення протестів польська влада восени 1930 р. провела сумнозвісну пацифікацію. Під час неї Хомів з групою гімназистів Городенської гімназії в середині жовтня був затриманий і ув’язнений в тюрмі в Коломиї, де просидів шість тижнів за звинуваченням у приналежності до ОУН та написання анонімок з погрозами городенській поліції. За браком доказів усі були звільнені 2 грудня того ж року. Незважаючи на пропущене навчання, вони з успіхом закінчили шостий клас гімназії.

  За твердженням однокласника і друга Степана Семенюка, Ярослав мав здібності до малювання (оформив гімназійне випускне табло) і музики (грав на скрипці, був солістом у гімназійному хорі “Шістнадцятка”).

  Городенську гімназію Хомів закінчив 1933  р., але з невідомих причин іспит зрілості склав екстерном аж 22 вересня 1934 р. у Філії Української академічної гімназії у Львові. Згодом розпочав навчання на юридичному факультеті Львівського університету. У 1936–1937 р. він був студентом ІІ курсу.

  У 1937 р. Хомів коротко виконував обов’язки повітового провідника ОУН Городенщини, але через навчання у Львові зосередився на праці в студентському секторі організації, входив до його керівництва. Одночасно був членом студентської репрезентації – керівного органу легального Союзу українських студентських організацій під Польщею (СУСОП). Ця структура перебувала під контролем ОУН. Також Хомів співав у студентському хорі “Бандурист”.

  При цьому не втрачав контактів з Городенщиною. Під проводом Я. Хоміва 1 серпня 1938 р. група молодих націоналістів вирушила мандрівкою з Городенки на гору стрілецької слави Маківку. В дорозі їх обшукала польська поліція, але нічого підозрілого не знайшла.

  Мандрівки Карпатами мали не тільки пізнавально-виховну мету. Хомів був відповідальний за транспортування літератури ОУН через чехословацько-польський кордон.

  Польська поліція пильно слідкувала за підозрюваними в приналежності до ОУН і напередодні можливих політичних акцій проводила превентивні арешти серед націоналістів. Так, напередодні двадцятої річниці Листопадового Зриву у Львові в ніч з 29 на 30 жовтня затримано понад 50 молодих українців, серед яких був і Я. Хомів. Всіх звільнено 12 листопада 1938 р., але ненадовго. Напередодні святкування ювілейної річниці взяття поляками Львова, 21 листопада поліція провела в місті масові затримання українських націоналістів. Серед них знову був Хомів. Наступного дня о 21 год. всі були звільнені.

  21 березня 1939 р. під час з’їзду СУСОП польська поліція затримала майже всіх його делегатів. Серед близько 100 арештованих був і Хомів. Вийшов на волю з львівської тюрми “Бригідки” 20 вересня 1939 р. На початку жовтня в забудовах собору св. Юра брав участь у нарадах активу із Степаном Бандерою, який прибув до Львова після виходу з в’язниці. Відтак, як виявлений член ОУН, за наказом С. Бандери залишив край і відійшов на територію, окуповану німцями.

  Деякий час перебував у Перемишлі і Сяноку, а відтак перебрався до Кракова. Тут під псевдонімом “Лімницький” став організаційним референтом новоствореного крайового проводу Західних окраїн українських земель (ЗОУЗ). Працював впродовж 1940–1941 рр. під керівництвом крайових провідників Василя Турковського, Романа Шухевича та Ярослава Рака.

  Микола Климишин згадував: “Василь Турковський і Лімницький – це були два друзі, що дуже близько зі собою жили, мали в той час повні руки роботи, бо вони в'язали все членство, розсипане по цілому терені зайнятої німцями Польщі в цупку організаційну сітку”.

  Хомів був делегатом ІІ Великого збору ОУН у Кракові в березні – на початку квітня 1941 р., де працював в організаційній комісії. Відтак активно включився в підготовку Похідних груп ОУН, займаючись підбором кадрів до них.

  З вибухом німецько-радянської війни на схід вирушили три великі похідні групи ОУН – північна, середня і південна – із завданням опанування влади і творення української адміністрації. Окрема група на чолі з Я. Стецьком була спрямована на Львів з метою проголошення відновлення української державності і створення уряду. До неї входив і Хомів.

  Рухаючись наввипередки з передовими німецькими частинами, націоналісти увійшли до Львова вранці 30 червня. Того ж дня після кількох годин кипучої оргроботи було проголошено відновлення Української держави та створення Українського державного правління на чолі зі Стецьком.

  У Львові Хомів-“Лімницький” працював в головній організаційній референтурі; можливо, керував секретаріатом Проводу ОУН, який займався обліком членства і спрямуванням нових учасників до похідних груп. На схід невдовзі вирушив і він сам у складі т.зв. Київської групи. Вже в середині липня група була на Київщині. Коли німці зайняли Білу Церкву (16 липня), то група перебралася туди.

  Німці спочатку крізь пальці дивилися на діяльність націоналістів, проте невдовзі розпочалися арешти. Зокрема, 31 серпня, після багатотисячного мітингу з нагоди Свята зброї у Василькові, гестапо заарештувало близько 20 провідних націоналістів. Їх вивезли до Львова, де частині вдалося різними правдами і неправдами вирватися на волю. Ще в дорозі, у Луцьку, з транспорту вдалося втекти Дмитрові Мирону та Василеві Куку.

  Приблизно в той час був заарештований військовою жандармерією і Хомів. За відсутності обтяжуючих доказів, пояснив свій побут на Наддніпрянщині великою цікавістю “побачити перший раз вільну Україну, звільнену з-під московської окупації”. Так уникнув арешту. Вивезений до Львова, відразу ж повернувся назад на Київщину.

  Наприкінці вересня – на початку жовтня 1941 р. Хомів перебрався до Києва. Тут став організаційним референтом новопосталого краю Осередні і східні українські землі (ОСУЗ). За посадою був заступником крайового провідника Дмитра Мирона-“Орлика”-“Андрія” і відповідав за кадрову роботу й зв’язки на території Вінницької, Житомирської, Київської, Полтавської, Сумської, Черкаської і Чернігівської областей.

  У підпіллі Києва Хомів був знаний за псевдонімами “Лімницький” та “Зубенко”. Відомі адреси деяких конспіративних квартир, де він проводив зустрічі із підлеглими: вул. Саксаганського, 40, Червоноармійська (Велика Васильківська), 25 і 54.

  Різдво 1942 р. Хомів святкував у помешканні члена крайового проводу Пантелеймона Сака-“Могили” на вул. Караваєвській (тепер вул. Льва Толстого) біля університету. Тоді були присутні також Д. Мирон, крайовий референт пропаганди Дмитро Маївський-“Тарас”, його дружина, зв’язкова Люба Шевчик, обласний провідник Полтавщини “Ігор Донський” (ймовірно, це Іван Захарків) та Люба Лемик.

  В перші місяці 1942  р. Хомів одночасно виконував також обов’язки обласного провідника ОУН Київщини, а тому виїжджав на периферію для інспекції роботи. Навесні він перевірив осередки у Богуславі, Корсуні та Звенигородці. Відвідав також Гор-Пустоварівський цукровий завод у Володарському районі, директором якого був учасник Похідних груп ОУН Петро Вигінний. За його твердженням, при поверненні з інспекції Хомів до Києва не дійшов, бо потрапив до рук німців. Це сталося наприкінці квітня 1942 р.

  У спогадах та свідченнях підпільників, які діяли в Києві, зустрічаються й інші версії щодо місця арешту Хоміва (в околицях Полтави, на вулиці Києва, в дорозі на схід).

  Відомо, що Хомів був поміщений до Сирецького концентраційного табору і, як всі інші в’язні, працював на різних важких роботах по місту. Як згадував П. Вигінний, пізнім літом 1942 р. “Лімницький”, працюючи при очищуванні грузів на вул. Інститутській, побачив знайому жінку і передав через неї записку підпільникам з проханням допомогти харчами та одягом. В’язнем заопікувалася Галя Врублівська і господиня, в якої вона мешкала, пані Павловська.

  Після отримання кількох передач під час робіт на Інститутській, Хомів перестав виходити на працю. Як з’ясувалося, німці запідозрили його в приналежності до керівництва ОУН і перевели до штрафного відділу, який строго охоронявся.

  Лише одного разу Г. Врублівська з тротуару побачила його через ґрати Сирецького концтабору. Це була тінь виснаженої до невпізнання людини.

  Надія Романів-“Наталка Тирса” у написаних в підпіллі мемуарах “В златоглавому” згадувала, що Я. Хоміву вдалося передати на волю записку у вересні 1942 р. Та потрапила до рук  Галі Врублівської. Хомів повідомляв, що разом з іншими в’язнями розчищає Хрещатик від руїн і там йому можна передати продукти. Ось що писала Н. Романів: “Галя відразу щось наготувала і разом з господинею, так як сама не знала Лімницького, пішла на Хрещатик. Вони дійсно розшукали Лімницького, який видався Галі тінню людини (це був міцний, здоровий, атлетичної статури чоловік). Охорона дозволила жінкам вільно говорити з в’язнями. Галя радила йому втікати. Я домовилася з Галею, що підемо разом, знову що-небудь понесемо і спробуємо схилити його до втечі. Ми пішли туди, але Лімницького не побачили. Галя впізнала одного з його товаришів, покликала його і він сказав, що Славко лежить важко хворий в тюрмі на Лук’янівці. Ми передали йому принесене. Коли Галя наступного разу знову пішла на Хрещатик, там їй сказали, що Славко помер у вересні 1942 року”.

  Є також інші версії щодо обставин і дати смерті Я. Хоміва. Іван Нагірний-“Чорний” зізнавав, що провідник “Лімницький”-“Зубенко” помер в німецькій тюрмі; Мирослав Прокоп-“Володимир” – що його розстріляли в Бабиному Яру.

  Степан Мудрик-“Мечник” наполягав, що “Лімницький” після арешту провів якийсь час у тюрмі, а потім в кацеті (концтаборі) в Бабиному Яру, де ОУН підготувала йому втечу, але він на той час був вже настільки виснажений, що не міг рухатися і тому загинув.

  Степан Семенюк датує смерть свого друга кінцем серпня 1942 р., подаючи, що той був закатований. Упорядники збірника про українських в’язнів німецьких таборів і тюрем “В боротьбі за українську державу“ писали, що Я. Хомів загинув від виснаження в таборі полонених в Сирці (Бабиному Яру).

  В підсумку можна ствердити, що Хомів помер від виснаження у вересні 1942 р. в Києві – або в Сирецькому таборі неподалік Бабиного Яру, або в Лук’янівській в’язниці.

  Трагічно склалася і доля рідних Я. Хоміва. За твердженням Степана Семенюка, з приходом більшовиків батьки Ярослава були вивезені на Сибір, де і померли. Обидві сестри загинули у польській Армії Крайовій. Брат Остап був заарештований більшовиками 28 листопада 1940 р. як керівник місцевої організації ОУН, засуджений 12 квітня 1941 р. до найвищої міри покарання і розстріляний.

  Кому відома інформація про життя та діяльність Ярослава Хоміва, його друзів і рідних, підпілля ОУН у Львові та Києві, просимо писати на електронну адресу mrz@ukr.net або на адресу редакції.

Коментарі

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Залиште своє повідомлення




Календар

Жовтень 2018
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Вересень   Листопад »
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
    

Історичні дати

Сьогодні: У Бересті почався собор, на якому було укладено Берестейську унію 422 роки

Відео-архів

© 2013. Всі матеріали на сайті належать автору і охороняються законом про авторські права.