×

Вхід на сайт


×

Реєстрація на сайті


Наші герої

Коментарів: 0

Опубліковано: 12.11.2015 19:27

Лесь Бабський-«Сергій» — поручник СБ ОУН

Олекса (Лесь) Іванович Бабський народився 1918 р. у с. Поториця Сокальського району Львівської області. Закінчив народну школу в рідному селі, де брав активну участь в громадському житті. Зокрема, був активним в гуртку протиалькогольного товариства “Відродження”.

Володимир Мороз

  З юнацьких років належав до Організації Українських Націоналістів. Вже у 1937–1938 рр. очолював у Поториці групу із трьох звен ОУН (15 осіб). Також він входив до бойової групи “Вовки”, яка мала стати першим партизанським відділом ОУН. Щоправда, через арешти більшості учасників, насамперед керівників, група існувала недовго, а її завдання залишилися в планах. Але одну голосну акцію “вовкам” за активної участі Л. Бабського вдалося провести – 12 липня 1937 р. у Сокалі було влаштовано заворушення в знак протесту проти ігнорування українського храмового свята Петра і Павла польською владою та лояльними до неї торговцями. Після цього на Сокальщині поліція провела кілька хвиль арештів, одна з яких, у 1938 р., забрала до в’язниці і Л. Бабського разом із членами всіх трьох підлеглих звен.

  Слідство затягнулося через брак доказів. Л. Бабський в той час перебував у відомій львівській в’язниці “Бригідки”, де якийсь час був старостою келії ч. 28. Вийшов на волю, як і більшість в’язнів, із падінням Польщі у вересні 1939 р.

  Після проголошення відновлення Української держави 30 червня 1941 р. в Сокалі з ініціативи ОУН було створено курінь української міліції чисельністю 300-400 осіб у складі трьох сотень. Заступником його командира Петра Щудла і, деякий час, виконувачем обов’язків курінного, був Л. Бабський-“Вірний”. Коли українську адміністрацію було ліквідовано, а міліцію переформовано в поліцію він залишився в ній служити, виконуючи завдання ОУН. Згодом, у 1942 р., Л. Бабський перейшов на службу в центр німецької крайсу (округи) Кам’янку-Струмилову (тепер Кам’янка-Бузька), де командував охороною складів.

  Одночасно працював в націоналістичному підпіллі. Від 1942 р. Л. Бабський керував референтурою служби безпеки ОУН Сокальської округи (охоплювала територію Сокальського, Радехівського та Кам’янецького повітів ОУН, а до квітня 1944 р. – також Белзького). Користувався псевдонімом “Сергій”, а в другій половині 1944 р. – теж “Гриць”. Член окружного проводу Юліан Котик-“Ворон” подав такий опис Л. Бабського: 30-32 років, низького росту, худий, волосся русяве, ніс тонкий, прямий.

  Серед співробітників окружного осередку СБ відомі слідчий Микита Дацюк-“Ґотур”, архівар Степан Петрушевич-“Зет”-“Дем’ян”, командири боївки Іван Блащук-“Марко” та Дмитро Принадний-“Галайда” та ін.

  Головним завданням Служби безпеки була контррозвідка – виявлення і ліквідація зовнішньої і внутрішньої ворожої агентури, яка була основною загрозою для підпілля. Для вдосконалення професійних навичок “Сергій” відбув двомісячний теоретичний і практичний курс при одній із вищих референтур СБ. Командуванням характеризувався як активний працівник.

  Восени 1944 р. в осередок Л. Бабського (с. Розжалів Радехівського району) прибули працівники головної референтури СБ, які розслідували деякі особливо важливі справи. Вранці 13 грудня 1944 р.250 прикордонників оточили с. Розжалів. З самого початку облави вони спіймали бунчужного сотні “Пролом” “Кармелюка”, який показав, де переховується командир  цієї сотні хорунжий “Черемош” з почтом. Повстанці вчинили запеклий опір, під час чого був поранений один із керівників облавників. В іншому господарстві, два боївкарі СБ полягли, знищивши чотирьох енкаведистів. В цій ситуації облавники почали хату за хатою палити село, обстрілявши його попередньо з міномета (від мін загинуло кілька мирних мешканців). Було викликано підкріплення, сили ворога виросли до 600 солдатів.

  Частині повстанців, які перебували в селі, вдалося пробитися крізь ворожі застави, зокрема, використовуючи сутінки і дим від пожеж. Так пробилася окружна боївка СБ під командуванням Дмитра Принадного-“Галайди”. Інші пробували перебути облаву в селі. На жаль, частина криївок впали, в першу чергу ті, які не були відпорні до вогню. Підпільники в них або отруїлися чадним газом, або у безвихідній ситуації забрали собі життя. Облава-пожежа тривала два дні.

  В одній з криївок, яка була в господарстві Івана Покотила (Возняка), застрілилися співробітники Служби безпеки: заступник референта СБ При Проводі ОУН “Грицько”, співробітник головної референтури СБ при Проводі ОУН Володимир Голояд-“Чиж” (1913 р. н., с. Теклівка Підволочиського р-ну Тернопільської обл.), окружний референт СБ Сокальщини Лесь Бабський-“Сергій”-“Гриць”, слідчий окружної референтури СБ Микита Дацюк-“Ґотур”, секретарка окружної референтури Марія Лиховид (дівоче Грудка)-“Іра”-“Калина” (1922 р. н., м. Радехів), працівник окружної референтури “Луцько” (можливо, це Василь Новосад, 1922 р. н., с. Поториця), повітовий референт СБ Сокальщини Богдан Дінець-“Самур” (1924 р. н., с. Спасів), а також контрольний підреферент господарчої референтури обласного проводу ОУН Львівщини “Парис”-“Безхлібний”, окружний господарчий референт ОУН Сокальщини Павло Прокопчук-“Туган” (1920 р. н., с. Спасів) і підпільник “Грек”. Трупи всіх десятьох вбитих із цієї криївки забрали до Сокаля.

  Крім того, в селі загинули окружний санітарний референт Сокальщини майор-лікар Іван Дмитраш-“Олег”-“Кривоніс” (1919 р. н., с. Полонична Кам’янка-Бузького р-ну), колишній командир жандармерії старшинської школи УПА “Олені” поручник “Шалений” (короткочасно перебував у селі в дорозі на рідну Волинь), чотовий сотні “Кочовики” Василь Шиндюк-“Сирота”-“Щирба” (1914 р. н., с. Ордів Радехівського р-ну) та інші, загалом – близько 50 осіб.

  Посмертно Л. Бабський-“Сергій” рішенням головного командира УПА Романа Шухевича-“Тараса Чупринки” підвищений до ступеня поручника СБ з датою старшинства 1 грудня 1944 р.

  Один із братів Леся Бабського, Григорій (1913 р. н.), також залишив помітний слід у визвольній боротьбі.

  До ОУН він належав від початку 1930-х рр. Працював у кооперативі с. Поториці. Заарештований у вересні 1932 р. за приналежність до ОУН, вийшов на волю 23 лютого 1933 року. Постав перед судом 11–12 жовтня того ж року, де був засуджений до 5 років ув’язнення за приналежність до ОУН та поширення підпільних летючок і газети “Сурма”.

  За амністією термін був скорочений, що дало можливість вийти на волю 3 січня 1936 р. у тюрми у Вронках. Після звільнення Г. Бабський займав пост надрайонного провідника північно-західної Радехівщини, у 1937 р. належав до бойової групи “Вовки” і був одним із організаторів петропавлівських подій у Сокалі. Легально працював дяком і диригентом в сусідньому селі Ордів (Радехівський район), тут одружився і осів на постійно.

  В період німецької окупації – підрайонний провідник ОУН в Ордові, а після повернення радянської влади – кущовий провідник ОУН. Надрайон у 1930-х, підрайон – за німців та кущ від 1944 р., якими керував Г. Бабський, охоплювали фактично одну і ту ж територію північно-західної частини сучасного Радехівського району. Фактично, він очолював тут організацію майже десять років.

  В 1946 р. Г. Бабський став провідником тодішнього Радехівського району. В підпіллі користувався псевдонімами “Чигирин”, “Макар” і “Півець”. Загинув 10 квітня 1947 р. в бою при обороні криївки на полях на південний схід від Ордова. З ним полягли кущовий провідник “Антін” (можливо, Це Роман Рачун) та кущовий господарчий Василь Грушецький-“Дуб”. Тіла полеглих забрали до Виткова, а відтак до Радехова.

   Кому відома інформація про життя та діяльність Леся і Григорія Бабських, їх друзів, просимо писати на електронну адресу mrz@ukr.net або на адресу редакції

 

Коментарі

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Залиште своє повідомлення




Календар

Грудень 2018
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Листопад   Січень »
     
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
      

Історичні дати

Сьогодні: Імператриця Росії Єлизавета наказала вигнати усіх євреїв з території України 276 років

Відео-архів

© 2013. Всі матеріали на сайті належать автору і охороняються законом про авторські права.