Вхід на сайт


Реєстрація на сайті


Нариси

Коментарів: 0

Опубліковано: 20.10.2014 19:37

Революція і націоналізм

Роль націоналістичного середовища в головних суспільно-політичних процесах, що відбувалися в Україні протягом останніх 25 років, як експерти, так і пересічні громадяни називають ключовою. Дійсно, і в процесі здобуття незалежності, і в подіях 2004 року, і під час Євромайдану націоналістичні рухи, організації, партії та й окремі активісти були важливим, якщо не головними, рушіями. Втім, досі націоналістам не вдавалося отримати реальну політичну владу – ні на початку 90-х, ні за часів Ющенка. Навіть за нової влади вищі керівні посади (не рахуючи губернаторів) мають лише 7 осіб, що декларують свою приналежність до націоналістичного середовища.

 

Націоналізм має підтримку не лише на Заході України

Поява незалежної України, мабуть, була б неможливою, якби не боротьба бійців ОУН і УПА – як на полях війни, так і в підпіллі, і в радянських таборах. Наприкінці 80-х серед фундаторів Народного Руху було чимало людей, які називали себе, хай спочатку і пошепки, націоналістами. Та й сам Рух розпочав свій поступ зі Львова, де завжди було багато людей, прихильних до ідей українського націоналізму.

Народний депутат Олег Медуниця, уродженець Сумщини, який в 2003-2007 очолював Молодіжний Націоналістичний Конгрес, один з активних учасників Революції на граніті в жовтні 1990-го та студентської Революції на траві в липні 2004 року, розповідає, що українське націоналістичне середовище мало підтримку не лише на Заході України. Свого часу він разом з групою молодих однодумців створив націоналістичну організацію Спілка Української Молоді «Сумщина», яка дала шлях багатьом успішним журналістам, громадським діячам, науковцям, політикам.

Медуниця наголошує, що в усіх революційних подіях в Україні – від 1990 до 2014 року, націоналісти відігравали саму основну роль.

Згоден з ним і нинішній голова РНБО Андрій Парубій, який також свою громадську діяльність розпочав наприкінці 80-х і організовував довкола себе молоду генерацію українських націоналістів в ОУМ «Спадщина». Втім, Парубій вважає, що під час революційних подій 2013-2014 рр. перемогу здобув весь український народ, а роль націоналістів не варто аж надто перебільшувати:

«І під час Помаранчевої революції, і під час Євромайдану націоналісти відігравали дуже велику роль. І там, і там націоналісти були найбільш жертовними. Але в цьому році все набагато складніше. Тут роль всіх українців однакова; українці однаково жертвували собою, незалежно від того, яких світоглядних принципів вони дотримуються. В цій ситуації боролися, перемагали, віддавали своє життя різні представники українського народу, а також представників інших націй – вірмени, білоруси, грузини», – каже голова РНБО.

Гаслом «Євромайдану» стало гасло вояків УПА

Попри те, що цьогорічну перемогу над правлячим режимом можна назвати заслугою всіх без винятку свідомих українців, але протягом вуличних протистоянь 2013-2014 рр. націоналістичне середовище виглядало як ніколи сильним, порівняно з революційними процесами попередніх років.

Активний учасник акції «Україна без Кучми» Микола Ляхович, який був ув’язнений за участь в подіях березня 2001 року, вважає, що серед націоналістичних середовищ в акції УБК відігравала значну роль лише УНА-УНСО:

«В 2001 році, націоналісти в опозиційному русі були представленні структурами УНА-УНСО і виконували охоронно-бойову роль».

Микола Ляхович пригадує, що в 2004 році УНА-УНСО як єдиної структури вже не існувало. За словами активіста, організатори протестних акцій використовували підтримку націоналістів, але не завжди з ними рахувалися. Навіть націоналістичну символіку використовувати не віталося:

«Пригадую, як з початком наметового містечка на Хрещатику ми виставили з сотню бійців на його охорону в районі КМДА. Але все це робили без стягів, бо навіть червоно-чорний був заборонений. Пам'ятаю як попросили охорону сцени забрати чоловіка, який неподалік тримав червоно-чорний прапор».

Якщо в 2004 році головною символікою були помаранчеві прапори і гасло «Разом нас багато, нас не подолати», то в 2013-2014 рр. на передовій поруч з державними постійно майоріли червоно-чорні стяги, а гаслом Євромайдану стало гасло Організації Українських Націоналістів і Української Повстанської Армії – «Слава Україні – Героям слава!».

Ігор Мазур – активіст «Правого сектору», учасник практично всіх в історії незалежної України революційних процесів, політв’язень, переконаний, щозараз відбувається революція, завдяки якій нарешті виникне українська національна держава.

«До цього ми фактично були шматком СРСР. Ми мали лише «обгортку» від незалежності. А сьогоднішня революція – це шанс отримати свою незалежну, саме українську державу, за яку змагалися весь час. Тож події 2013-2014 рр. можна вважати початком національної трансформації».

Дійсно, важко уявити, як закінчилася б революція, якби не було на арені ані «Правого сектору», ані ВО «Свобода», ані хлопців-націоналістів, які відіграли провідну роль у формуванні Самооборони Майдану.

Коли вулична активність трансформується в електоральну підтримку

Втім, звитяги націонал-патріотів під час вуличних подій протягом всіх років незалежності не поспішали конвертуватися в політичні дивіденди. Наприклад, УНА-УНСО, яка була провідною націоналістичною силою в країні в 90-і роки, змогла провести у Верховну Раду лише 4 депутати. Останній з них – Андрій Шкіль, – став нардепом після акції «Україна без Кучми», будучи, до речі, ув’язненим. В 1998 році вперше в парламент пройшов і нинішній лідер ВО «Свобода» Олег Тягнибок.

Ще в парламенті був представлений Конгрес Українських Націоналістів, який фактично перебував в опозиції до прокучмівської більшості і впливу на державну владу не мав.

На думку Олега Медуниці, фактором того, що націоналісти опиняються поза владними кріслами, є різниця між чесною відкритою боротьбою у революційний час і підлими підкилимними виборчими іграми в час мирний:

«Влада обирається не під час революції, а під час виборів. Тому, очевидно, люди здебільшого вірили тим, хто вмів гарно говорити і обіцяти, а не тим, хто чимось жертвував і доводив свою відданість Україні ділом, а не словом», – вважає нардеп.

Втім, ріст націоналістичних настроїв населення в останні роки все більше позначається і на результатах виборів. На парламентських виборах-2012 ВО «Свобода» потрапила до Верховної Ради з неочікувано для соціологів високим результатом. Більше того, націоналісти перемагали й в одномандатних округах в регіонах, де ще 10 років тому такий результат здавався б нереальним. Так, той же Олег Медуниця переміг по одномандатному округу в місті Суми, в Києві нардепом став член ВО «Свобода» Андрій Іллєнко, а на Полтавщині – ще один свободівець Юрій Бублик.

Такий ріст підтримки націоналістів пояснюється як якісним покращенням роботи з виборцями з боку націоналістичних партій, так і політикою режиму Януковича, яка радикалізувала населення, а також розчаруванням в націонал-демократичних силах. Крах «Нашої України», яка свого часу як блок провела в парламент ряд поміркованих націоналістів, ув’язнення Юлії Тимошенко, як наслідок – падіння підтримки ВО «Батьківщина» в західноукраїнських областях, відкрили шлях новим обличчям в політиці, якими є і націоналісти.

Андрій Парубій зазначає, що зараз українські націоналісти вже перебувають при владі, але чи будуть вони мати визначальний вплив, чинний голова РНБО поки що стверджувати не береться.

А як буде далі – дізнаємося вже незабаром. Адже події на Сході стають новою перевіркою на міцність для української громадськості і українських політиків.

Коментарі

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Залиште своє повідомлення




Календар

Березень 2024
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Лютий   Квітень »
    
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31

Історичні дати

Сьогодні: В СРСР опублікуваний указ про найбільшу в історії амністію. На волю вийшли понад 1,2 млн. людей. Крім «політичних», свободу отримали дуже багато кримінальників. що призвело до спалаху злочинності. 71 рік

Відео-архів

© 2013. Всі матеріали на сайті належать автору і охороняються законом про авторські права.