Нариси
Опубліковано: 20.10.2014 19:37
Революція і націоналізм
Роль націоналістичного середовища в головних суспільно-політичних процесах, що відбувалися в Україні протягом останніх 25 років, як експерти, так і пересічні громадяни називають ключовою. Дійсно, і в процесі здобуття незалежності, і в подіях 2004 року, і під час Євромайдану націоналістичні рухи, організації, партії та й окремі активісти були важливим, якщо не головними, рушіями. Втім, досі націоналістам не вдавалося отримати реальну політичну владу – ні на початку 90-х, ні за часів Ющенка. Навіть за нової влади вищі керівні посади (не рахуючи губернаторів) мають лише 7 осіб, що декларують свою приналежність до націоналістичного середовища.
Націоналізм має підтримку не лише на Заході України
Поява незалежної України, мабуть, була б неможливою, якби не боротьба бійців ОУН і УПА – як на полях війни, так і в підпіллі, і в радянських таборах. Наприкінці 80-х серед фундаторів Народного Руху було чимало людей, які називали себе, хай спочатку і пошепки, націоналістами. Та й сам Рух розпочав свій поступ зі Львова, де завжди було багато людей, прихильних до ідей українського націоналізму.
Народний депутат Олег Медуниця, уродженець Сумщини, який в 2003-2007 очолював Молодіжний Націоналістичний Конгрес, один з активних учасників Революції на граніті в жовтні 1990-го та студентської Революції на траві в липні 2004 року, розповідає, що українське націоналістичне середовище мало підтримку не лише на Заході України. Свого часу він разом з групою молодих однодумців створив націоналістичну організацію Спілка Української Молоді «Сумщина», яка дала шлях багатьом успішним журналістам, громадським діячам, науковцям, політикам.
Медуниця наголошує, що в усіх революційних подіях в Україні – від 1990 до 2014 року, націоналісти відігравали саму основну роль.
Згоден з ним і нинішній голова РНБО Андрій Парубій, який також свою громадську діяльність розпочав наприкінці 80-х і організовував довкола себе молоду генерацію українських націоналістів в ОУМ «Спадщина». Втім, Парубій вважає, що під час революційних подій 2013-2014 рр. перемогу здобув весь український народ, а роль націоналістів не варто аж надто перебільшувати:
«І під час Помаранчевої революції, і під час Євромайдану націоналісти відігравали дуже велику роль. І там, і там націоналісти були найбільш жертовними. Але в цьому році все набагато складніше. Тут роль всіх українців однакова; українці однаково жертвували собою, незалежно від того, яких світоглядних принципів вони дотримуються. В цій ситуації боролися, перемагали, віддавали своє життя різні представники українського народу, а також представників інших націй – вірмени, білоруси, грузини», – каже голова РНБО.
Гаслом «Євромайдану» стало гасло вояків УПА
Попри те, що цьогорічну перемогу над правлячим режимом можна назвати заслугою всіх без винятку свідомих українців, але протягом вуличних протистоянь 2013-2014 рр. націоналістичне середовище виглядало як ніколи сильним, порівняно з революційними процесами попередніх років.
Активний учасник акції «Україна без Кучми» Микола Ляхович, який був ув’язнений за участь в подіях березня 2001 року, вважає, що серед націоналістичних середовищ в акції УБК відігравала значну роль лише УНА-УНСО:
«В 2001 році, націоналісти в опозиційному русі були представленні структурами УНА-УНСО і виконували охоронно-бойову роль».
Микола Ляхович пригадує, що в 2004 році УНА-УНСО як єдиної структури вже не існувало. За словами активіста, організатори протестних акцій використовували підтримку націоналістів, але не завжди з ними рахувалися. Навіть націоналістичну символіку використовувати не віталося:
«Пригадую, як з початком наметового містечка на Хрещатику ми виставили з сотню бійців на його охорону в районі КМДА. Але все це робили без стягів, бо навіть червоно-чорний був заборонений. Пам'ятаю як попросили охорону сцени забрати чоловіка, який неподалік тримав червоно-чорний прапор».
Якщо в 2004 році головною символікою були помаранчеві прапори і гасло «Разом нас багато, нас не подолати», то в 2013-2014 рр. на передовій поруч з державними постійно майоріли червоно-чорні стяги, а гаслом Євромайдану стало гасло Організації Українських Націоналістів і Української Повстанської Армії – «Слава Україні – Героям слава!».
Ігор Мазур – активіст «Правого сектору», учасник практично всіх в історії незалежної України революційних процесів, політв’язень, переконаний, щозараз відбувається революція, завдяки якій нарешті виникне українська національна держава.
«До цього ми фактично були шматком СРСР. Ми мали лише «обгортку» від незалежності. А сьогоднішня революція – це шанс отримати свою незалежну, саме українську державу, за яку змагалися весь час. Тож події 2013-2014 рр. можна вважати початком національної трансформації».
Дійсно, важко уявити, як закінчилася б революція, якби не було на арені ані «Правого сектору», ані ВО «Свобода», ані хлопців-націоналістів, які відіграли провідну роль у формуванні Самооборони Майдану.
Коли вулична активність трансформується в електоральну підтримку
Втім, звитяги націонал-патріотів під час вуличних подій протягом всіх років незалежності не поспішали конвертуватися в політичні дивіденди. Наприклад, УНА-УНСО, яка була провідною націоналістичною силою в країні в 90-і роки, змогла провести у Верховну Раду лише 4 депутати. Останній з них – Андрій Шкіль, – став нардепом після акції «Україна без Кучми», будучи, до речі, ув’язненим. В 1998 році вперше в парламент пройшов і нинішній лідер ВО «Свобода» Олег Тягнибок.
Ще в парламенті був представлений Конгрес Українських Націоналістів, який фактично перебував в опозиції до прокучмівської більшості і впливу на державну владу не мав.
На думку Олега Медуниці, фактором того, що націоналісти опиняються поза владними кріслами, є різниця між чесною відкритою боротьбою у революційний час і підлими підкилимними виборчими іграми в час мирний:
«Влада обирається не під час революції, а під час виборів. Тому, очевидно, люди здебільшого вірили тим, хто вмів гарно говорити і обіцяти, а не тим, хто чимось жертвував і доводив свою відданість Україні ділом, а не словом», – вважає нардеп.
Втім, ріст націоналістичних настроїв населення в останні роки все більше позначається і на результатах виборів. На парламентських виборах-2012 ВО «Свобода» потрапила до Верховної Ради з неочікувано для соціологів високим результатом. Більше того, націоналісти перемагали й в одномандатних округах в регіонах, де ще 10 років тому такий результат здавався б нереальним. Так, той же Олег Медуниця переміг по одномандатному округу в місті Суми, в Києві нардепом став член ВО «Свобода» Андрій Іллєнко, а на Полтавщині – ще один свободівець Юрій Бублик.
Такий ріст підтримки націоналістів пояснюється як якісним покращенням роботи з виборцями з боку націоналістичних партій, так і політикою режиму Януковича, яка радикалізувала населення, а також розчаруванням в націонал-демократичних силах. Крах «Нашої України», яка свого часу як блок провела в парламент ряд поміркованих націоналістів, ув’язнення Юлії Тимошенко, як наслідок – падіння підтримки ВО «Батьківщина» в західноукраїнських областях, відкрили шлях новим обличчям в політиці, якими є і націоналісти.
Андрій Парубій зазначає, що зараз українські націоналісти вже перебувають при владі, але чи будуть вони мати визначальний вплив, чинний голова РНБО поки що стверджувати не береться.
А як буде далі – дізнаємося вже незабаром. Адже події на Сході стають новою перевіркою на міцність для української громадськості і українських політиків.
Коментарі
Залиште своє повідомлення ×