Вхід на сайт


Реєстрація на сайті


Нариси

Коментарів: 0

Опубліковано: 19.10.2014 23:18

Пробудження Срібної Землі

  Cімдесят п’ятьроків тому закарпатські українці заявили про те, що вони невід’ємна частина України. Проголошення самостійності Закарпатської України 14 березня 1939 року підняло духом та спонукало до дії не тільки тих українців, що проживали у різних частинах своєї батьківщини, але також і тих, що були поселені поза її межами. Протягом довгих століть Карпатська Україна була відтята від загальної частини України і найдовше перебувала в чужій неволі. Навколишні сусіди – Угорщина та Чехо-Словаччина – всіляко намагалися придушити українську національну свідомість на Срібній Землі, як ще поетично називався цей край. Населення цього краю зберегло ще до тих пір для себе давню назву “русини” і національне усвідомлення проходило тут повільно. Але проголошення самостійності України в Києві в 1918 та акт Злуки в 1919 роках знайшли відгук і в цих сторонах. На численних з’їздах у Сваляві, Сиготі та в Хусті в 1918-19 роках народ Закарпатської України неодноразово заявляв про свою волю приєднатися до самостійної Української держави. Одначе поразка Визвольних Змагань змусила керівних діячів цього краю шукати альтернативних шляхів для реалізації його політичного розвитку. Таким чином Закарпаття увійшло на засаді найповнішої автономії в склад Чехо-Словацької Республіки у вересні 1919 року.

  Але чеський уряд не поспішав надавати справжню автономію цьому краю – навпаки він впроваджував на Закарпатті чеську мову в школах; підтримував місцевих москвофілів, які прагнули зближення з Росією; насаджував язичіє, як також підтримував мадярофільських карпаторосів. Тут ще слід згадати низький економічний стан Закарпаття, – залишались тут стародавні форми господарки. Адже не було в інтересах уряду тоді впроваджувати нові, більш сучасні методи господарювання чи поліпшувати економічний стан цього краю.

  Одначе уже на початку 30-их років ситуація тут докорінно почала мінятись. Під впливом процесу українізації у підсовєтській Україні та активності Організації Українських Націоналістів закарпатське громадське політичне життя пожвавішало. Тут діяли дві головні сили – так звані русофіли, які з ХІХ століття орієнтувалися на Росію, та національний український табір. З часом український напрям почав брати гору. Відкривалося все більше нових українських шкіл, поширювали свою діяльність такі організації як Просвіта, з’явилось більше українських газет, прийнявся поступово у друкуванні український правопис – усе це посприяло загальному національно-патріотичному пробудженню та усвідомленню корінного народу цього краю.

  Тридцяті роки також принесли глибоку політичну кризу в життя Чехо-Словацької Республіки, що вкінці загрожувала цій країні розчленуванням. Гітлер приєднав до Німеччини Судетську землю, найбільш індустріально розвинену частину цієї країни, де жило тоді багато німецького населення, а такі світові потуги, як Великобританія та Франція тихцем на це дали свою згоду. Передчуваючи час змін, ворогуючі табори Закарпаття, русофіли та український табір, підписали спільну декларацію, в якій домагались автономії для закарпатського краю. Цей документ було вручено чеському уряду. Тим часом ці два політичні табори на Закарпатті домовились про створення Національної Ради Підкарпатської Русі, в якій були представлені практично усі головніші політичні сили краю. У жовтні 1938 року чеський уряд пішов у відставку, а Словаччина проголосила свою автономію. Таким шляхом пішла трохи згодом і Закарпатська Україна. Утворився український уряд на чолі з Андрієм Бродієм, який був представником карпаторосів. Коли потім виявилось, що Бродій втримує близькі зв’язки з Угорщиною, його місце замінив уряд, очолений отцем Августином Волошиним, який прискорив хід до незалежності закарпатського краю. У цьому Волошин мав підтримку не тільки на Закарпатті, але і в Галичині, де проводилися в той час на захист молодої держави масові маніфестації. Матеріальна допомога так само надходила теж від українських громад із-за океану.

  У свою чергу почалася в Галичині організуватися більш конкретна допомога, одначе настала несподіванка. Домагання Угорщини приєднати до себе частину Закарпаття було визнане так званим Віденським арбітражем та підтримане урядами Італії та Німеччини. Таким чином міста Ужгород, Мукачів та Берегове перейшли під владу Угорщини і уряд Закарпатської України, не встигнувши належно закріпитись і розгорнути повноцінну діяльність, мусив відступити до Хуста, який згодом став столицею молодої держави.

  Уряд взявся відразу за вирішення наболілих питань, серед яких були земельна реформа, розвиток хліборобства і виноградарства. Поповнення до державної скарбниці надійшли головно із таких промислових галузей, як лісорозробка та видобуток солі. Особливу увагу приділяли питанню електрифікації, розвитку шляхів сполучень та зв’язку. В усіх школах запроваджувалося обов’язкове викладання української мови, відкрито низку українських гімназій, шкіл, розроблявся проект перенесення Українського вільного університету з Праги до Хуста. Значну увагу уряд приділяв питанням культури та мистецтва. Розпочато роботу зі створення власної кіностудії.

  Велику роль для оборони нової української держави на Закарпатті відіграла Карпатська Січ. Ця організація мала свої зародки в протипожежних та культурно-просвітніх товариствах, але уже трохи пізніше, наприкінці тридцятих років, коли збільшились напади угорських та польських терористів і зайшла крайня потреба організувати протизахист, Карпатська Січ остаточно оформилась в окрему парамілітарну організацію, прийняла свій статут і на чолі її став Дмитро Климпуш. З проголошенням самостійності Карпатська Січ фактично стала національною армією цього краю. Начальником штабу став полк. М Колодзінський. В діяльності Карпатської Січі взяли участь такі відомі українські націоналісти, як Іван Рогач, полк. Михайло Колодзінський-Гузар, Роман Шухевич, Зенон Коссак, Юрій Лопатинський, Олег Ольжич та Євген Врецьона. Із перспективи часу немає сумніву, що набутий досвід став у пригоді, коли на Волині у 40-их роках організувалась УПА. Тут, на Закарпатті, молоді українські націоналісти стали на захист молодої української держави проти Угорщини, союзниці нацистської Німеччини, яка майже відразу на момент проголошення молодої української держави послала військо, щоб уже в зародку її придушити.

  14 березня 1939 року, коли проголошувалася самостійність Карпатської України, депутат сойму Михайло Бращайко звернувся до присутніх з такими словами:

  “Світлий Сойме! По вчорашніх трагічних годинах, коли в головнім місті Карпатської України проливалася українська кров, обговорюємо сьогодні під гуки гарматніх вистрілів Перший Конституційний Закон Карпатської України. По тисячолітній неволі наша земля стає вільною, незалежною та проголошує перед цілим світом, що вона була, є і хоче бути українською. І коли б нашій молодій молодій державі не суджено було довго жити, то наш край залишиться вже назавжди українським, бо нема такої сили, яка могла б знищити душу, сильну волю нашого народу”.

  Галицький журнал “Жіноча воля” писав: “Тоді, коли вісім мільйонів чехів віддало себе під панування німецької держави без найменшого спротиву, в той час тисячі українців збройно виступили проти мадярської кількатисячної армії”. Сучасний дослідник Микола Вегеш пише: “В боях на Красному Полі загинуло близько 230 січовиків, чеських воїнів і добровольців. Втрати угорців: убитими близько 160 чоловік і близько 400 чоловік одержали поранення. В боях по лінії фронту від Королева до Хуста угорці взяли в полон багато чехів і 450 січовиків, серед яких було чимало галичан”. Стверджує історик, що найбільш жорстоко окупанти поводилися з членами Карпатської Січі. Захоплений в полон один із провідних січовиків із Хуста, Олександер Блестів-Гайдамака, перебуваючи в хустській в’язниці, “не мав олівця, тому шпилькою проколов палець і кров´ю написав записку: “Я, Олександер Блестів, 22-річний з Хуста, іду на смерть за те, що любив свою рідну Україну”.

  Серед творців незалежної української держави на Закарпатті виступає світла постать першого президента о. д-ра Августина Волошина. Саме його відданість, праця та героїзм записались золотими літерами в українській сучасній історії. Протягом довгих років він із посвятою для Христа і свого народу працював священиком, педагогом, редактором та письменником. Завдяки його зусиллям та наполегливій праці народ, який називав себе до того часу русинами, прийшов до усвідомлення себе українцями. Олекса Мишанич писав про нього наступне:

  “Для Закарпаття впродовж майже півстоліття він був цілим педагогічним університетом, щедрою рукою невтомно сіяв зерно просвіти і науки, був гідним продовжувачем культурно-просвітньої національно-релігійної справи свого великого попередника – Олександра Духновича.

  Мишанич стверджує, що дякуючи Волошинові, “...колишні темні й забиті чужоземною неволею підкарпатські русини інтегрувалися у загальноукраїнський визвольний рух, заявили перед світом про своє існування і свої державотоворчі змагання”.

  Після другої світової війни о. Августин Волошин перебував у Празі, де у квітні 1945 став ректором Українського вільного університету. 14 травня того ж самого року його арештовує російське НКВД і перевозить у московську тюрму Лефортово, а відтак у Бутирську тюрму. Перебував в ув´язненні 52 дні. Після численних допитів, тюремних фізичних і моральних тортур Августин Волошин помер 19 липня 1945 року у Бутирській тюрмі на 72 році життя. Місце його поховання невідоме.

  З перспективи часу стає ясно, що постання незалежної української держави на Закарпатті в 1939 році – це один із ключових етапів українського державотворення. Цей світлий момент сяє поруч інших таких хвилин свідомого прояву волі української людини бути незалежним господарем на своїй землі. За ним слідували – відновлення Української держави Актом 30 червня в 1941 р., творення УГВР та врешті – проголошення незалежної Української держави в серпні 1991 року.

  Пізніше, в сорокових роках, о. Августин Волошин писав: “Голгофа українського народу є ще не скінчена. Як Божественний наш Учитель Христос, щоб висвободити нас із неволі гріха, терпів і під глумом своїх ворогів був прибитий до Хреста, а опісля Воскресенням своїм посоромив їх і закріпив правдивість своєї Божественної науки, так прийде й час, твердо вірмо, національного воскресення Української Нації. До тої світлої хвилини приготовляймося, плекаючи в собі громадянські чесноти дисципліни, організованости, єдности. Творім національний моноліт, щоб у рішаючий момент одним серцем і одною душею посягнули ми по наше право, а осягнувши його, були в силі й боронити його”.

Коментарі

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Залиште своє повідомлення




Календар

Березень 2024
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Лютий   Квітень »
    
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31

Історичні дати

Сьогодні: на Ковельщині організовано першу сотня УПА під командуванням Олексія Шума (псевдо «Вовчак»). 81 рік

Відео-архів

© 2013. Всі матеріали на сайті належать автору і охороняються законом про авторські права.